І справді, в цій місцевості били численні джерела мінеральних вод. Сюди, за словами сибірських мисливців, звідусюди приходять на «лікування» олені, ведмеді, лосі та інші звірі. Безліч слідів утворюють на м"якому грунті дивовижні орнаменти. Сотні копит оленів і лосів відбилися на стежках поряд з характерними слідами ведмедів. Приглянувшись уважніше, Єменка показує на стежці відбитки соболиних лапок. Отже, й соболі ходять сюди купатися чи, може, пити цілющу воду?
Ми й собі покуштували води з джерела, але вона дуже погано пахла і не сподобалася нам. Напевне, така водичка до смаку лише четвероногим пацієнтам.
Ідемо далі. Земля тут ніби вкрита справжнім оксамитовим килимом, всюди високий мох, усіяний курячою сліпотою і — як це не дивно — фіалками. Долина поступово переходить у косогір, порослий густою травою, з якої людини й не видно. Тут лише деякі рослини виділяються зеленими плодами й квітами, а все інше навколо — барвиста мішанина. Сибірський борщівник підносить на товстих стеблинах свої білі зонтики з тарілку завбільшки. Сині й фіолетові квіти сокирок звисають метровими гронами, а поруч — такий же завбільшки аконіт, або вовчий корінь.
Чижов і Єменка обережно йдуть попереду. Час від часу вони натрапляють на ведмежу чи оленячу стежку, і тоді караван рухається швидше. Ідемо мовчки, усі, напевне, трохи пригнічені в цих джунглях гігантських трав.
Раптом пролунав крик. Чижов, як виявилось, потрапив у халепу: його кінь загруз у багні, з якого витікав теплий ручай, і впав. Вершник встиг зіскочити, але теж упав головою в тепле, булькаюче багно і мало не задихнувся.
Ми всі почали рятувати Петра Андрійовича і з веселими вигуками таки витягли його.
Гірше було з конем. Він качався в гарячій багнюці й іржав з переляку. — Нарубавши гілля з дерев, ми підмостили його коневі, гукнули, тягнучи його за поводи, і недосвідчена тварина таки вилізла на сухе. Кінь був у багні по саму голову, дико вертів очима й здригався всім тілом.
Не кращий вигляд мав і сам вершник. Чижов лаявся, спльовував, обтирав лице й виколупував з вух теплу темно-сіру кашу.
— Тьху, прокляте баговиння! Моя старенька кобила такі місця проходить, як той канатоходець, а цей підвів. Молодий ще він, незвичний. Тьху! Не завадило б десь викупатись.
— Гайда за мною! — з готовністю гукнув Єменка. — Я знаю теплий ручай. Про всяк випадок тут, як бачите, є й ванна.
Чижов послухався. У невеликій ковбані булькотіла вода, над якою клубочилася пара. Чижов заліз у майже гарячу воду, і обличчя його засяяло таким блаженством, що ми теж не витримали спокуси і вирішили скупатися.
— Мені тут починає подобатись, — захоплювався Чижов. — Напевне, це підлікує і нашу покусану комарами шкіру. Посиджу тут з півгодини, поки висохне одежа. Старобор, будь другом, розведи вогник.
Тамара тим часом від"їхала далі, і Єменка гукнув їй услід:
— Жіночі ванни отам за горбком. Бажаю вам приємної купелі!
Швиденько роздягнувшись, ми один за одним позалазили в теплу воду. Це було справжнє блаженство. Вода промивала пори шкіри й розчиняла всі отруйні речовини, що їх занесли комарі своїми хоботками.
Минула ціла година, поки ми вирушили в дальшу путь. Коні йшли знехотя, стригли вухами, нахиляли голови й боязко ступали ногами на драглистий грунт. Нарешті, вони зовсім зупинилися, почали пирхати й повертати голови до вершників, ніби хотіли сказати: «Злазьте».
Що лишалося робити? Ми неохоче позлазили з сідел, узявши коней за поводи і по коліна в багні почалапали далі. А болоту й кінця-краю не було.
Нарешті, терпець нам урвався. Ми знов усі викупались у невеличкому потоці, почистили взуття та одяг і вирішили трохи відпочити. І тут мені судилося відчути, на що здатні кліщі. З повним правом їх зараховують до семи лих, якими нібито шайтан діймає усіх тварин тайги. Комарів і всяку там комашню можна — хоч і не без труднощів — зігнати, а от від уїдливих кліщів не відмахнешся. Вони підстерігають свою жертву, сидячи на деревах, кущах, у траві, і тільки зачують людину, коня, собаку чи якусь іншу істоту, падають, спускаються й кидаються на неї з усіх боків. Щойно я виліз із води й почав одягатись, як ці кляті паразити сипонули на мене з дерева. Мені не лишалося нічого іншого, як знову залізти у воду, а потім одягтись у такому місці, де не було жодного деревця. На пагорбі нас чекали нові неприємності. Вузенька стежка загубилася серед високих трав, у яких навіть коней не видно було. Поміж цими гігантськими травами скрізь лежало велике й гостре каміння,»дуже небезпечне для коней. Знаючи про цю небезпеку, Єменка веде караван повільно й дуже обережно. І все ж кінь Тамари наступив на камінь, але, на щастя, тільки підкову загубив.
Нарешті ці небезпечні місця лишилися позаду, і ми зупинилися на краю кедрового лісу.
Неповторна панорама відкрилася перед нами. Великі кедри на схилах горба надавали всьому краєвиду якогось готичного вигляду. Поміж дерев смарагдовим килимом проглядали луки, а на півдні виднілося три якісь величезні дзеркала. Під промінням сонця вони вигравали міріадами іскор. Це були три сліпуче-білі мармурові скелі. Під скелями вирувала ріка.
ebooksa