Якраз у цю мить і наспів Олег. Він встиг з обох стволів вистрілити в звіра, і череп ведмедя продірявили дві кулі. Смертельно поранений звір, присів, потім спробував ще раз підвестись, але тільки заревів і впав біля Тамари. Собаки вп"ялися в нього зубами з такою люттю, ніби в останню мить, поки звір ще не відійшов до вічного барлога, хотіли покарати його за непростимий гріх: напад на людину.
— Поганий з мене мисливець, — зітхнула Тамара. — В що завгодно поцілю, а тут промазала.
Я підняв забуту рушницю, вийняв порожні гільзи й запитав дівчину, чим вона стріляла. Тамара глянула на свій патронташ і сплеснула руками: всі заряди з кулями були на місці.
— Ви ж стріляли по ведмедю дробом, — жахнувся я. — Поранили його. Звір, звичайно, розлютився і кинувся на вас, щоб поквитатись. Щастя ваше, що все так скінчилося.
— Забула поміняти набої, — мовила Тамара засоромлено.
— Полюючи на ведмедя, не можна втрачати ні пам"яті, ні самовладання. Запам"ятайте це надалі.
— Надалі я Тамару вже не лишатиму саму, — заявив Олег.
— Для неї це буде найкраще, і для ведмедів теж, не кажучи вже про вас. Не лишайте Тамарочки самої.
Дівчина почервоніла, проте вибачливо глянула на мене і лукаво запитала:
— Напевне, ви хотіли сказати: тільки полюючи в тайзі?
— Та що ви! Я мав на думці більш тривалий час, можливо, все життя.
Тамара посварилася на мене пальчиком, але Олег перехопив руку дівчини й поцілував її.
— Не треба сердитись. Рудольф Рудольфович сказав тільки те, чого він бажає нам від щирого серця.
Тамара посміхнулася й опустила очі. Я зрозумів, що моя присутність тут зовсім зайва, і поспішив відійти. На галявині зустрів Чижова і Єменку. Відсапуючись, вони запитали, що трапилося.
— Щастя в нещасті. Ведмедеві не повезло, і він поплатився життям. Зате повезло Тамарі. У дівчини, правда, обідране плече, під час падіння вона прикусила собі губи й язика, але з нею надійний охоронець Олег, йому перепало найбільше. Він, правда, застрелив ведмедя і врятував красуню, але сам опинився в полоні: віддав їй своє серце…
Обидва мисливці раділи й дивувалися.
— Що ж, це щедрий подарунок, а головне, все добре скінчилось. А як собаки?
— Тільки Вірному дісталося, він захистив Тамару від лапи ведмедя. Аж зігнувся й заскавчав бідолаха, від удару, та, може, все обійдеться.
Мисливці пішли далі, а я попрямував до коней. Тут мені знову довелося розповісти все спочатку, після чого Старобор побіг по Чижова. Ми лишилися вдвох з Шульгіним. Сміючись, він хвальковито сказав:
— Так ведмідь, кажете, завдав вам жару? А буває часом куди гірше. Такого вам і не уявити. Для цього треба багато каші з"їсти, — повчав мене» мисливець.
ebooksa