О пів на першу Клосс сидів у кав’ярні на Польній. До зустрічі з Едвардом залишалося ще півгодини; він трохи раніше вийшов з резиденції абверу, прогулявся містом, а потім зайшов сюди випити кави, оскільки вікна кав’ярні виходили на Валову, і Клосс міг спостерігати за вулицею. Він був схвильований. Власне, нічого не сталося, ніщо не свідчило про загрозу, але інтуїція підказувала Клоссу, що небезпека наближається. Вчора він зустрівся з Бруннером, цього разу не на службі, а ввечері, в казино. Бруннер був збуджений, пив багато, більше, ніж завжди. Він похвалився, що натрапив на слід. Але розповідати детально ні про що не схотів.
— Ви теж трохи копирсаєтесь у цій справі, — сказав він, — але для нас вона невдовзі стане вже історією.
— Ви вже взяли цих людей? — запитав Клосс.
— Твоє здоров’я, Гансе, — розсміявся Бруннер. — Ми їх візьмемо. Глаубель — чудовий хлопець.
— Що спільного з цим має Глаубель? — здивувався Клосс.
— А тобі кортить знати, Гансе? — Бруннер знову наповнив чарки. — Це мій особистий успіх, любий мій, і я не маю охоти ні з ким ним ділитися.
— Чудово, — промовив Клосс. — А коли я щось знатиму?
— То неодмінно скажеш мені, — вибухнув сміхом Бруннер. — В обмін, звичайно.
Що ж знає Бруннер? Може, він просто обманює? Адже Едвардова ланка чиста. Люди багато разів перевірені, ніхто не заарештований, та й досі не сталося нічого такого, що могло б викликати тривогу. А все-таки? Може, Данка була необережна? Центр знову вимагає інформації про Пулковського. На виконання завдання дано чотири дні. А як його виконати?
Офіціантка принесла каву. Клосс покуштував — вона була холодна і нічого спільного з справжньою кавою не мала. Поставив чашку і в цю мить у дверях кав’ярні побачив пана Ріолетто.
“Невже я чогось не догледів? — подумав Клосс. — Невже цей італієць стежить за мною?”
Ріолетто йшов до його столика.
— Добридень, пане обер-лейтенант, — привітався він. — Якщо ви нікого не чекаєте…
— Не чекаю, — сухо відповів Клосс. — Будь ласка, сідайте.
Ріолетто кинув на столик пачку цигарок і жестом покликав кельнерку. Через хвилину вона поставила перед ним чашку шоколаду.
— Я завжди п’ю шоколад, — пояснив він. — його в цій країні легше дістати, ніж у Берліні.
Клосс мовчав.
— А знаєте, пане обер-лейтенант, — вів далі Ріолетто, — я радий випадкові, який звів нас тут.
— Я дуже люблю випадкові зустрічі, — сказав Клосс, з притиском вимовивши слово “випадкові”.
Ріолетто розсміявся.
ebooksa