Четверте: весь мій інструмент і речі, що в скриньці, — розділити жеребкуванням серед старшин боцманської команди.
Прошу поховати мене за законами плавання у відкритому морі. Помітити широту і довготу занурення тіла і занести потім до бортового журналу крейсера.
Все це я підписав при ясному розумі і здоровому глузді, що й підтвердять чотири свідки: гвардії матроси Семен Чижеєв із Степаном Восьмьоркіним та партизани Віктор Михайлович Кичкайло з Миколою Дементійовичем Калузьким».
Мічман із зусиллям стиснув олівець поперебиваними, але окремо перебинтованими пальцями і тремтячою рукою вивів: «Савелій Кльоцко». Тоді звелів покликати Восьмьоркіна і вголос прочитати йому заповіт.
Степан, читаючи, якось весь обм"як, почервонів і зашморгав носом. Стримуючи ридання, він розписався і, різко одвернувшись, хотів піти, але мічман жестом зупинив його.
— Не сумуйте, матроси, на війні про помсту думають, а моя пісенька скінчена.
— Клянуся не повертатися на крейсер, поки п"ятнадцять фашистів не прикінчу! — здавленим голосом поклявся Восьмьоркін.
— А я — двадцять, — додав Чижеєв.
— Вірю вам, спасибі, голуб"ята мої, — зворушено сказав Кльоцко і зажмурився, потім майже по-дитячому попросив:
— Хлопці!.. Я б оце глянув на море востаннє. Не важко вам, га?
— Сам «Дельфіна» поведу, — сказав Чижеєв.
О другій годині ночі з-під склепіння печери виплив «Дельфін». За ним вийшла шлюпка з носилками, приладнаними з ковдр, на яких нерухомо лежав Кльоцко.
Мічмана обережно підняли на борт і поклали на палубі коло ходової рубки. Поруч з Кльоцком сіли Катя і Восьмьоркін з автоматами. Тут же й Чижеєв склав полотнину і придавив її великим каменем, обмотаним тонким конопляним тросом.
У печері зосталися на вахті і для охорони полоненого корветтен-капітана Ніна і Калузький. Вітя був у шлюпці. Йому страшенно хотілося в похід, і він сказав Тремихачу:
— Шлюпку я прив"яжу під скелею. Дозвольте йти помічником з вами?
— Тут і так досить божевільних, — суворо сказав Віктор Михайлович. — Неси вахту біля печери. Як побачиш, що ми вертаємося, блимни ліхтариком. Небезпека — червоним, спокійно — зеленим. Ясно?
— Ясно.
Вітя відійшов од катера.
— Можна запускати двигун, — повідомив Чижеєв, стаючи до штурвала. — Піду на середніх.
— Безглузду річ ми затіяли, — похмуро сказав Тремихач. — Ідем на ризиковану прогулянку. Чи не краще в бухточці дожидатися неминучого? Мічману — то все одно, аби море було.