— От тобі й привиділося! — глумливо сказав Кльоцко. — Все на світі проморгаєте без мене. Допоможи пройти до рубки.
Восьмьоркін, картаючи себе страшенно, підхопив старого попід пахви, майже на вису переніс його до рубки і посадив поряд із Сенею.
— Давай хід! Тікати треба! — закричав він.
— Та стривай ти! Не кричи на вухо! — з досадою перепинив його Кльоцко. — Далеко втечеш тепер, коли попереду і з корми торпедні катери йдуть. Глянь: чи й тепер вони вимагають розпізнавальні?
Восьмьоркін подивився в бінокль.
— Вимагають.
— Що за сигнал?
— Так ніби наш «како».
— Придивися краще.
Кльоцко підвівся і сам оглянув горизонт. Тепер він виразно бачив далекі буруни справа і настійливе миготіння зліва. Кораблі помітно наближалися, вони наздоганяли катер. «У нас навіть поганенької гарматки нема, — стурбовано думав мічман. — Кулеметик поставили… Що ним зробиш?»
Миготіння обірвалося.
— Ану засвіти ліхтарик на зелений і просигналь вправо таке саме «како»! — наказав Кльоцко.
Восьмьоркін блискавично ввімкнув сигнальний ліхтар і заблимав у правий бік.
Якусь мить всі напружено вдивлялися в пітьму. «Буде відповідь чи ні? Хоч би Восьмьоркін нічого не наплутав», непокоїла Чижеєва і Кльоцка одна думка. Але Восьмьоркін уже роздивився в бінокль ледве помітне блимання у відповідь.
— Відповідають!.. Ніби «вєді» наше пишуть.
— Правильно! Зараз же відрапортуй такий самий сигнал наліво.
— Єсть сигналити вліво!
Восьмьоркін повернув ліхтар, прикрив його своїм тілом і тричі відкладав потрібну відповідь.
Його, мабуть, не зрозуміли. Невідомий сигнальник знову посипав навздогін настирливе неруське «како».
— От диявол! Відчуває, видно. Відклацай ще разок, тільки чіткіше!