У відкритому морі

22
18
20
22
24
26
28
30

— «Що, що»! — перекривив його Сеня. — Це в тебе бегемотячі нерви, а вона людина. Краще візьми та віднеси на ліжко…

— Ти диви… справді непритомна, — здивувався Восьмьоркін, піднімаючи Катю. — «Така дівчина, а важить, як Сеня», — прикро встановив Степан. Він усіх людей поділяв за ваговими категоріями, як це робилося в боксі.

Більше вільних ліжок не було. Восьмьоркін, тримаючи дівчину на руках, дув їй в обличчя і легенько струшував, намагаючись вивести її з непритомності.

— Затрясе він її! — перелякалася Ніна. — Неси до мене в комірчину. Треба води й нашатирного спирту. Сенечко, допоможи мені. Їй важко дихати.

Але Восьмьоркін не підпускав Чижеєва.

— Відійди, впораємося без тебе.

Сеню ця грубість не образила; він зрозумів, що його друг закоханий.

* * *

Два дні після цього Восьмьоркін і Чижеєв схожі були на змучених служителів погано устаткованого госпіталю. Морякам хотілося підмінити дівчат у чорній і важкій роботі, дати їм змогу полежати і відпочити. На свої ж синці, рани та пухлини Восьмьоркін з Чижеєвим не звертали уваги.

Друзі не лише міряли температуру, давали ліки, міняли бинти хворим, але й виконували обов"язки санітарів, прибиральниць, прачок, коків та теслярів. Вони змайстрували нові койки на козлах, набили стружками плащ-палатки, зшиті на зразок матраців, продраїли піском, змили трьома водами і пролопатили палубу — дерев"яну підлогу печери.

Тремихач і Калузький весь цей час були біля корветтен-капітана. Вони його допитували, вносили корективи на карті і, задаючи на одну тему ледве не по сотні запитань, «виводили середню» — записували по можливості звірені відомості та писали доповідну в штаб.

Катю непокоїли результати її першої серйозної операції. Вона відпочивала не роздягаючись або годинами просиджувала біля постелі мічмана, ловлячи зникаючий пульс.

Пізно ввечері почувся тривожний дзвінок: це був знак, що з суші хтось пробрався в підземне русло річки.

Тремихач з Восьмьоркіним, прихопивши автомати, поквапилися до проходу.

Решта напружено прислухалася: чи не буде крику та пострілів. Але з проходу ніяких звуків не було чутно.

Незабаром почулися кроки, і всі побачили Вітю з Тремихачем і Восьмьоркіним.

Веснянкувате обличчя розвідника від збудження було плямисте, шапчина з"їхала на потилицю. Він розрядив пістолет, виклав патрони на стіл і присів біля пічки роззуватися.

— За мною з собаками гналися, — розповідав Вітя. — Тільки я захотів звернути з стежки, а мені: «Хальт!» Я в кущі та вниз. Чую: каміння покотилося і дві вівчарки загавкали. Мерщій до річки, а вона висохла, тільки струмок зостався. Я прямо в чоботях по воді біжу. Коли бачу, собака слід нюхає. Я присів за камінь і — раз! — у неї з пістолета… Вона як скочить, та як завиє, завиє… Мене аж у піт кинуло. Чую, кулі коло мене засвистіли… Я ще раз в собаку вистрелив і за течією бігом за скелю. Тоді роззувся у воді, видряпався на камінь. Дивлюсь — фашисти з другою собакою біжать вліво від мене. Я вправо — стриб, а там колючки. Майже цілу дорогу біг. Дуже втомився.

— Я ж тобі казав отруйного ганчір"я взяти, — докірливо сказав Калузький. — Ой неслухняний ти, Вітю!

— Я взяв, чесне піонерське, але згубив, мабуть.

— Якщо згубив під час втечі, то воно тебе і врятувало. Досить собаці хоч раз ткнутися носом у це ганчір"я, як вона надовго втрачає нюх. Про всяк випадок доведеться обробити підступи до печери і кам"яні брили зсунути. Ти міг накликати собак, про це треба завжди пам"ятати.