Сеня спершу кинувся до Ніни, підніс її і закружляв:
— Спасибі, дорогий Їжачок… Спасибі за все!
Потім він підбіг до Восьмьоркіна, але побачивши, що друг не підводить рук для обіймів, розгублено став.
— Ну чого ж ти стоїш каменем? — з комічним відчаєм закричав Чижеєв. — Я через тебе ночей не спав!
І вирішивши, що для Восьмьоркіна найкращою ласкою буде гарненька порція стусанів, почав на радощах штурхати його в груди, в боки…
— Дроб, Сеню! — відступаючи сказав Восьмьоркін. — Не можу відповідати, закований я.
Невеличка шлюпка не вміщала всіх прибулих. Поки Вітя перевозив дівчат на катер, Чижеєв каменюкою розбив ланцюг на руках Восьмьоркіна і сказав:
— А браслетки хай зостаються, зліший будеш.
— І не зніму, — підхопив його думку Восьмьоркін, — до того часу буду носити залізо, поки не розквитаюся за Катю. Тільки на крейсері дам розпиляти.
Він замовк. Потім з незвичайним для нього запалом додав:
— А ти бережи Їжачка. Рідкісної душі вона людина.
Несподіване врятування Степана з Ніною схвилювало мешканців печери. На пристань пришкандибали поранені, зійшлися старики. Навіть суворий мічман Кльоцко ожив:
— Молодці! Герої справжні, — сказав він своїм хрипкуватим боцманським голосом. — Хоч урочисті залпи із Москви давай.
Через два дні штаб передав шифровку:
«Вітаємо великою удачею. Загинуло в вогні та під руїнами близько трьохсот карателів. Радимо тимчасово утриматися від диверсій. Готуйтеся до вирішальних днів, чекайте загального сигналу. Василь».
Стало ясно — наближався час розплати за страждання і місяці голодних поневірянь по лісах. Ті, що одужували, вимагали, щоб їх негайно переправили з печери в ліс, а слабкі просили дати їм хоч яку-небудь роботу.
Після короткої наради Кльоцко, Віктор Михайлович і Калузький прийшли до висновку, що всіх мешканців печери треба розбити на три групи.
Першу групу вони назвали морською і поставили перед нею бойове завдання: найближчими днями дістати чим побільше вибухівки, пального та провізії. Друга група дістала назву «госпітально-господарчої». До неї ввійшли лікарі і слабкі хворі. Із тих партизанів, що видужували, створено було учбовий загін підривників, керувати яким взявся Калузький.
До печери час від часу вривався приглушений гуркіт «малих» вибухів, у ліхтарях блимали язички, і по вологих стінах металися тіні.
— Через тиждень-два знову вихід на сушу проб"ємо, — заявив Калузький.
ebooksa