Танки з ходу відкрили вогонь і півколом почали охоплювати селище.
Восьмьоркін, лежачи на гуркотливій броні машини, зрідка посилав автоматні черги по сірих постатях, що бігли вдалині, і занепокоєно поглядав у бік тюрми. В тому краю яскраво спалахувала і, розкидаючи іскри, горіла якась будівля, заволікаючи димом вулицю.
«Хоч би не тюрма, — думав моряк. — Може, Катя там». Він усе ще не вірив у її смерть.
Коли танк увійшов на околицю селища, Восьмьоркін зіскочив на землю і, зігнувшись, побіг вздовж низьких парканів і розквітлих кущів акації до пожарища.
Біля базарного майдану окупанти засіли в підвалі кам"яного будинку аптеки. Вони тримали під обстрілом дві північних вулиці і базар.
Моряк, побачивши, що тут йому без бою не проскочити, перевалився через глиняний мур, садками обійшов небезпечне місце і підповз до аптечного двору з тилу. Крізь кущі і ґратчасту огорожу він розгледів двох осідланих коней і одного — запряженого в татарську лінійку. За ящиками біля входу в підвал сидів насторожі гітлерівець, неспокійно повертаючи голову. Шия в нього була витягнута, червоний ніс різко виділявся на худому блідому обличчі. Він схожий був на полохливого гусака, готового щомиті злетіти. Восьмьоркін просунув дуло автомата в щілину огорожі, дочекався моменту, коли скрекотіння кулеметів заглушило всі звуки, і одним пострілом уклав цього гітлерівця. Потім не гаючись він пробрався на подвір"я і, ховаючись за одвірком, одну за одною кинув три гранати в глибину підвалу.
Вибухи злилися в суцільний гуркіт. Зверху посипалися осколки шибок.
Кулемети стихли. З підвалу чутно було лише стогін. Восьмьоркін заглянув туди і помітив, що один фашист встає. Вій дав по ньому коротку чергу і ввійшов у напівсутінки.
Четверо фашистських кулеметників, розкинувши руки, лежали на купах вистріляних гільз. Восьмьоркін скинув обидва кулемети з підставок на землю і, не затримуючись, вибрався через широку амбразуру на вулицю.
Майдан був безлюдний. Але незабаром біля водостоку з"явилися люди з червоними смужками матерії на шапках. Вони обережно перебігали в сусідні завулки.
— Сюди! — гукнув Восьмьоркін. Він став на весь зріст і замахав безкозиркою.
Товариша Василя, що котив кулемета, моряк впізнав здалеку і кинувся йому назустріч.
— Ого… Степан! — зрадів начальник партизанського штабу. — Так ось хто нас виручив! Здоров, друже! Ну, як там ваші?
— Воюють, — невиразно відповів Восьмьоркін і, з неспокоєм покосившись на задимлену вулицю, додав — До тюрми треба швидше. Там же наших багато.
— З тюрмою все в порядку, товаришу моряк. Ми її першою захопили, двадцять два чоловіка врятували, — похвалився начальник штабу.
Він витирав піт із збудженого, почервонілого обличчя і про Катю не говорив ні слова. Восьмьоркін, допомагаючи йому за дужку тягнути кулемет, здавленим голосом запитав:
— А з дівчат хіба нікого не було?
— Як же! — спохватився партизан. — Ти знаєш, кого знайшли?.. Це просто чудо. Катю, нашу лікарку. Катюшу! А ми ж її посмертно до звання Героя представили.
Восьмьоркін хоч і ждав цієї звістки, але захлинувся, занімів від радощів. Будинки й вулиці затанцювали в його очах, йому довелося тричі набрати в легені повітря, щоб запитати, як вона себе почуває, чи не дуже поранена.
— Будемо сподіватися, що тепер виживе, раз у гестапівців не померла, — відповів начальник штабу. — Ми її з важкопораненими на аеродром відправили.
ebooksa