Солов"ї наче шалені були цієї весни. Їх не могли втихомирити ні близька стрілянина, ні гуркіт моторів на дорозі та в повітрі. В години короткого нічного затишку солов"ї шаленіли до світанку. І голоси їх таїли в собі таку силу, що іноді заглушали рев війни, що наближався.
Радянська Армія невпинно просувалася. Вже було звільнено Сімферополь, Феодосію, Старий Крим. Кожен день приносив усе нові й нові звістки про визволення приморських селищ та міст. Незабаром спалахами розривів осяялося й небо над скелями біля печери. Окупанти, що застряли тут, ще огиналися. Бої йшли біля підніжжя найближчих гір.
Партизани вирішили напасти на гітлерівців з тилу. Печерній групі доручено було висадити на світанку десант у місцях розташування приморських частин. Від перебіжчиків штабові стало відомо, що серед фашистських солдатів почалися заворушення. Вони готувалися відступати, але їх затримали есесівці, виставивши на дорогах загороджувальні загони.
Ледве почало сіріти, обидва катери вийшли в море.
Перша десантна група підійшла до берега на двох шлюпках. Вистрибнувши на суходіл, Восьмьоркін оглянув прибережний пісок і, переконавшись, що цей відрізок не замінований, першим видряпався нагору.
Справа стріляли. Стрілянина наближалася. Неозброєним оком уже було видно, як рветься шрапнель. Над дорогою повисла жовта завіса пилюки. Пунчонок, забравшись на вершину гори, раптом закричав:
— Танки!.. Наші танки йдуть у видолинку!
І майже водночас із його криком почувся тріск кущів, брязкіт казанків і тупіт сотень ніг: до моря мчалося сотень зо три фашистських солдатів. Їх хриплий подих Восьмьоркін почув здалека.
— Стій! — закричав Степан.
Та ніяка сила не могла втримати фашистів, що тікали. Вони перекиди скочувалися з горба до моря і лише біля пінявої лінії прибою піднімали вгору руки.
Партизанам немало довелося докласти сили, щоб привести в порядок і звести цей гнаний страхом табун в одну колону. Лише через хвилин п"ятнадцять, коли втихла стрілянина, полонені заспокоїлися і Восьмьоркін зміг їх вивести на дорогу.
Танкісти, помітивши моряка, що йшов рядом з колоною полонених, здивовано повисовували голови з люків.
— Ти диви, моряки й тут уже порядкують, — дивувалися вони. — На танках не вженешся за ними.
— А чого ловити гав? — не розгубившись, відповів басом повеселілий Восьмьоркін. — Кому тут їх здати під розписку?
— Плюнь, братіку, — порадив танкіст, що від пилюки став схожий на мірошника. — Віддай цих куроїдів партизанам і сідай на нашого коня. Довеземо до самого Севастополя.
— До Севастополя?! — не вірив Восьмьоркін.
— Довеземо, — підтвердив і другий танкіст.
— Ех, так і бути! — зважився Восьмьоркін. — На зло мічманові поїду!
Залишивши полонених під опікою Пунчонка, він вискочив на бархатисту від пилюки броню і, помахавши партизанам безкозиркою, помчав на гуркотливому танку.
З північного краю селища чутно було густу стрілянину. Там окупанти відбивалися від партизанів, що осідлали приморську дорогу.
ebooksa