Всі, крім одного, підвели руки. А той, про кого йшла мова, сидів ні живий ні мертвий. Він був підстрижений під бокс, і його великі червоні вуха, не прикриті волоссям, палали на тлі нездорового жовтого обличчя. Тищенко завважив, що, попри відмінність у віці, кольорі воласся, одягу і навіть статі, лоди, які сиділи в цьому кабінеті, були навдивовижу схожі. Йому на мить здалася, що він — уее ще в офісі “Порядку”. А тільки хтось замінив за великим столом одну багатоголову істоту на іншу. І ще він подумав, що там — в асоціації “Порядок” та істота була якоюсь парадною, а тут — робочою. Несподівано пролунав скрик болю й відчаю, що долинав звідкілясь із низу. Обличчя жінки, яка сиділа на вільному місці, поморщилося, вона покликала:
— Петре Іллічу! — Коли в дверях з’явився секретар, сказала: — Накажи отим, — вона тицьнула пальцем униз, — нехай припиняють… Нам працювати треба… Що за народ!
Від моторошного крику й напруги, що панувала в кабінеті, у Тищенка виникло відчуття, близьке до запаморочення.
— Заспокойся, брате, — підтримав його Хома. — Це лише фантом жаху. Той, чий крик ми чули, давно — у світі сутей.
Тищенко вже розумів, що інформація про особу, заради якої вони проникли в пам’ять Вселенського Розуму, схована в закритій суті супутника. Спробуй-но вгадай, хто вона.
— Ці завжди туману напускають, — підтвердив його думку Хома. — Навіть там, де й не слід.
— Послухай-но, — звернувся він подумки до друга дитинства. — А чому саме в и мене зустріли? У вас що, домовленість з “Порядком”?
— Ні, батьку, — долинуло до нього; він навіть відчув: іронію в слові “батько”, — тут такий закон — кожну людську суть, що залишила в матеріальному світі свій, скафандр, зустрічають усі, хто колись був йому близьким і хто пішов раніше — рідні, друзі…
На вулиці лежав брудний сніг. Ранок ще не зовсім звільнився від ночі. Люди у вушанках і напівпальтах квапились до станції метро. Чорнявий з компанією направились туди ж. На них ніхто не звертав уваги. Їх просто не бачили… На станції вокзальній, де вони вийшли з підземки, панувала розгубленість. Широкими сходами, що вели до електричок, рухалися в протилежних напрямках два людських потоки — потоки страху й паніки. Люди боялись запізнитись на електричку або до метро.
…Потоки висіли над полустанком з мініатюрним будиночком-касою. Проторохтіла, віддаляючись, порожня електричка… Йшли добре асфальтованою сільською вулицею. Старі хати були прикрашені різьбленими віконницями. Скоро село закінчилось, а шосейка потяглася до невеликого гаю, в якому за бетонним парканом ховався двоповерховий кам’яний маєток.
Ворота виявилися зачиненими, довкруж — нікого. Хома, вхопившись за край паркану, підтягнувся на руках і зазирнув у двір.
— Там вовкодави, — повідомив.
— Ну, й хай собі, — відказав чорнявий.
Тищенкові дивно було дивитись, як поряд із вівчаркою завбільшки з теля приземлився Булига, а слідом і чорнявий. Собака й вухом не повів у їхній бік.
— Послухай-но, Хомо, цей світ… Але ж усе таке справжнє…
— Це не світ. Це лише інформаційний дубль того, що було колись. Фрагмент пам’яті Вселенського Розуму. Звикни до цього.
Двері особняка відчинились, і на ґанок вийшов чоловік у військовій формі. В руках у нього була каструля з якимсь варивом. Чоловік попрямував до вовкодавів, що лежали обабіч воріт. Тим часом представник “Порядку”, Хома й Тищенко прослизнули в прочинені двері й опинилися в невеликій казармі. І хоч молоді люди у формі військ внутрішньої безпеки були лише відбитками колись реального життя, група чорнявого рушила до високих білих дверей навшпиньках. Сходами, вкритими м’яким персидським килимом, вони зійшли на другий поверх… На підлозі корчився в судомі чоловік. Це були останні хвилини його життя. В кімнаті стояв гострий запах горілчаного перегару. Чорнявий схилився над лежачим. На нього дивилися чорні, але вже без блиску, якісь матові, очі. Чоловік на підлозі востаннє сіпнувся і заціпенів.
— Все, — сказав ватажок акції, втрачаючи форму і знову обертаючись на променистий еліпсоїд, — за мною!
Уже в безпросторовому вимірі, куди вони полинули вслід за темним, Тищенко почув думку Хоми:
— Ти ба, погнав по сліду… Наче гончак.
ebooksa