— Заждіть, — урвав її Брог. Обличчя його розпашіло, він зніяковіло колупав землю ногою. — Я перший її побачив, так?
— Авжеж, — погодилася Меле.
— І саме тому, що я її перший помітив, а отже зробив велику послугу всьому селу, чи не здається вам, що слід було б…
Брог хотів того, чого прагне кожен ігатієць, задля чого працює й молиться і для досягнення чого розумні, такі як Катага, люди вигадують хитромудрі плани. Меле з батьком умить зрозуміли, куди хилить хлопець.
— Ти як вважаєш? — поцікавився Катага в Меле.
— Гадаю, на щось він таки заслуговує.
Брог задоволено потер руки:
— А може, ти, Меле? Може, сама все зробиш?
— Вирішувати має священик, — зауважила дівчина.
— Ну, будь ласка, — заскиглив Брог. — А якщо Лаг вважатиме, що я не готовий? Будь ласка, Катаго! Зроби це ти!
Той поглянув на незворушне доччине обличчя й зітхнув:
— Даруй, Брогу. Якби ми були вдвох… Але Меле надто набожна. Нехай вирішує священик.
Брог, цілковито знічений, кивнув.
Тим часом у них над головою блискуча сфера опускалася на рівнину неподалік села. Троє ігатійців побрали свої мішки з фреговим цвітом і зібралися додому.
Вони досягли містка з ліан, перекинутого над бурхливим потоком. Першим Катага послав Брога, тоді Меле. Потім пішов сам, на ходу видобуваючи захованого під пов’язкою на стегнах невеличкого ножа.
Як він і передбачав, Меле з Брогом не озиралися. Були надто заклопотані собою, намагаючись зберегти рівновагу на хисткому містку, що гойдався під їхньою вагою. Досягши середини, Катага просунув пальці під найтовщу ліану, на якій тримався місток. І зразу намацав давно помічене місце, де вона вже почала перетиратися. Став похапцем чикрижити її ножем і відчув, як піддаються лезу волокна. Ще кілька надрізів — . і під вагою людини ліана розірветься.
Однак поки що цього досить. Дуже задоволений собою, Катага сховав ножа під пов’язку й заквапився слідом за Брогом і Меле.
Звістка про прибульця розбурхала все село. Чоловіки та жінки ні про що інше й розмовляти не могли. Перед Храмом Знаряддя розпочався імпровізований танок, який припинився, щойно з храму Тангукарі вийшов накульгуючи старий священик Лаг.
То був довготелесий виснажений дід. Роки жрецтва позначилися на його обличчі: воно набуло майже такого ж усміхненого й милосердного виразу, як і в бога, якому він служив. Лаг спирався на священну чорну патерицю.
Перед ним з’юрмились люди. Брог стояв осторонь, з надією вдивляючись в обличчя старого.
ebooksa