Незабаром з усіма більш-менш небезпечними хворобами в селищі було покінчено. Тепер він цілими днями грівся на осонні в гайку, що неподалік села, й працював над книгою.
Священик Лаг негайно скликав усіх громадян на раду, щоб обговорити значення цих подій.
— Друзі, — почав старий, — посланець Хедвел зробив для села надзвичайно багато. Він вилікував хворих, і вони також зможуть жити й сподіватися на подарунок Тангукарі. Тепер наш друг стомився й відпочиває. Він чекає на винагороду, заради якої сюди прибув.
— Нема про що й говорити, — втрутився торговець Вассі. — Він її одержить. Гадаю, Лагові слід узяти патерицю й вирушити до нього…
— Навіщо скупитися? — заперечив Жуель, що сам готувався стати священиком. — Хіба посланець Тангукарі не заслуговує на кращу смерть? Хедвел гідний більшого, ніж патериця! Значно більшого!
— Ти маєш рацію, — по паузі мовив Вассі. — Тоді я пропоную позаганяти йому під нігті отруйні колючки легениці.
— Ні, такого, може, й досить для торговця, — втрутився каменяр Тгара, — але не для Хедвела. Він заслуговує на смерть, якою ми вшановуємо найвищих. Вважаю, його треба зв’язати й розпалити в нього під ногами невеличке вогнище, щоб поступово…
— Стривайте, — заперечив Лаг. — Посланець заслужив на смерть Посвяченого. Отож нехай його обережно, але так, щоб він не випручався, віднесуть до найближчого великого мурашника й закопають там по шию.
Почулися схвальні вигуки.
— І поки він кричатиме, — сказав Тгара, — за старовинним звичаєм не змовкатимуть тамтами.
Усі погодилися, що то має бути чудова смерть.
Отож обговорили деталі й визначили час. Усе селище билося в релігійнім екстазі. Занепала духом лише Меле, хоча й сама не розуміла чому. Похнюпивши голову, вона пройшла селищем і піднялася схилом до Хедвела.
Той, роздягшись до пояса, грівся під двома сонцями.
— Добридень, Меле, — привітався він. — Я чув барабанний бій. Щось готується?
— Святкування, — відповіла дівчина, сідаючи біля нього.
— Чудово! А мені туди можна?
Не зводячи з нього очей, Меле повільно кивнула. В неї аж серце мліло від такої хоробрості. Посланець суворо дотримувався давнього ритуалу, за яким чоловік мав удавати, що святкування власної смерті анітрохи його не бентежить. Сучасні чоловіки його віку нездатні зберегти необхідного в такому випадку самовладання. Та, звісно, посланець Тангукарі дотримуватиметься правил краще за будь-кого іншого.
— Скоро почнеться?
— За годину, — відповіла Меле.
Раніше вона не приховувала від нього своїх думок і почувалася невимушено. Тепер їй щось наче за серце хапає. Вона не знала чому. Ніяковіючи, дівчина поглянула на Хедвелове чужинське вбрання, на руде волосся.
ebooksa