— На неї не дивитися треба, — сказав Ферапонтов, наливаючи горілку в замацану руками гранчасту склянку. — Пий, я вже похмелився.
Савушкін випив, закусив огризком сала і подумав, що він уперше в житті видудлив одразу майже повну склянку горілки. По тілу розливалося тепло, в голові зашуміло.
— Нелегко після перерви, — сказав він, винувато посміхаючись, і взяв із столу ще шматок сала і скибку хліба.
— Взагалі з цих місць краще податися туди до вас, від фронту далі,— говорив Ферапонтов. — Значить, у вас там, кажеш, спокійно?
— Зовсім.
— Ось подивлюсь, як далі буде, і, якщо побачу, що фріци порядку навести не зможуть, подамся у ваші краї. Підсобиш з роботою?
— А чом би й не допомогти землякові?
— Де там тебе шукати?
— Шукай госпіталь номер три, і все. А там мене кожен знає. Спитаєш Єгора, і зразу покажуть. Ну, спасибі за хліб-сіль. Піду далі шукати. — Савушкін підвівся.
— Іди, якщо хочеш, але марно битимеш ноги. Хіба ж поймеш, куди твоїх закинуло в цьому коловороті? — Ферапонтов встав і подав Савушкіну свою ручиську. — Та вже як надумав — іди…
— Пройду за Борисів трохи і вернуся, — сказав Савушкін. — До побачення, якщо не жартував про переїзд.
— Тут, брат, не до жартів… — засунувши руку в кудлате волосся, похмуро сказав Ферапонтов. — Фріци хитруни, дорогу вони охороняють, а ми — охороняйсь як хочеш. А нас же, поліцаїв, троє на все селище. От і метикуй, які тут можуть вийти оказії…
Із селища Савушкін повернув знову до залізниці. «Можна було без шуму порішити гада», — подумав він. Але наказ Маркова суворо забороняв такі дії.
Перейшовши через полотно, Савушкін незабаром зійшов з дороги і заглибився в кущі, де на нього чекали бійці супроводу. Вночі вони повернулися на базу…
Марков уважно вислухав розповідь Савушкіна про цю першу розвідку. Все здавалося важливим. І те, що в селі нема німців, і те, що поліцай Ферапонтов уже боїться. 1 те, що поблизу почав діяти якийсь партизанський загін, а явно патріотично настроєний залізничник чомусь сидить у селі. Все це може згодитися…
У Маркова нагромаджувалося все більше невідкладних питань до секретаря підпільного обкому партії товариша Олексія, але зустріч з ним відкладалась і відкладалась. І хоч Марков прекрасно розумів усю складність організації зустрічі, а все ж нервував…
Глибокої ночі Маркова розбудив Будницький:
— Чи, товаришу підполковник! Велике порушення дисципліни і режиму секретності! — тривожно промовив Будницький і показав на старшину Ольховикова, що стояв біля дверей, — юнака богатирського зросту, про якого бійці говорили, що він добрий, як дурне теля, а здоровий, як бик у соку.
— Що там у вас? — Марков встав і пройшов до збитого з дощок стола.
— Старшина Ольховиков, доповідайте, — напруженим голосом наказав Будницький, а сам відійшов убік.