По дорозі назад йому не потрібен був провідник. Інстинкт вів його безпомилково. Але рухався він обережно, уважно оглядаючи кожен темний куток. Варвар побоювався не духів убитих ксоталанкійців, а своїх недавніх союзників.
Він минув Велику залу й перейшов до кімнат на іншому боці, коли почув, що попереду хтось повзе, тяжко дихаючи й стогнучи. Потім він побачив чоловіка — той, справді, повз по пурпурних плитах, залишаючи за собою кривавий слід. Це був Техотль, і очі його вже застилала мла.
— Конане! — окликнув поранений. — Конане! Ольмек викрав дівчину із золотим волоссям!
— От чому він наказав Топалу заколоти мене, — зміркував Конан, стаючи на коліна біля вмираючого. — Цей Ольмек не такий вже божевільний, як здається на перший погляд!
Блукаючі пальці Техотля упилися в руку Конана. Він прожив життя в холодному, непривітному, страшному світі, і вдячне почуття до прибульців розбурхало в ньому іскру справжньої людяності, якої так не вистачало його родичам, що жили лише ненавистю й жорстокістю.
— Я хотів перешкодити цьому… — пухирці червоної піни лопалися на губах Техотля. — Але він ударив мене… Думав, що вбив… Але я поповз… О Сет, я довго повз у власній крові! Бережися, Конане! Ольмек може заманити тебе в пастку! Убий його! Це звір! Бери Валерію і втікай! Лісу не бійся. Ольмек і Таскела брехали, лякаючи драконами. Вони давно винищили один одного, залишився тільки найсильніший. А якщо ти його убив, то більше боятися нічого. Ольмек вважав його за бога, приносив йому людські жертви. Старих і дітей зв’язував і скидав зі стін. Поспішай! Ольмек потягнув Валерію…
Техотль помер, перш ніж голова його торкнулася підлоги.
Забувши про обережність, Конан швидко попрямував у Текультлі. На ходу він перераховував колишніх союзників. Двадцять один, рахуючи й Ольмека, залишився після бою в тронній залі. З того часу померли троє… Що ж, Конан був готовий зараз поодинці перебити весь клан.
Але інстинкт був сильнішим і велів узяти себе в руки. Він пригадав застереження Техотля щодо пастки. Цілком можливо, що князь поклопотався про це на випадок, якщо Топал не виконає наказу. А коли так, то чи варто повертатися тією ж дорогою?..
Конан подивився у вікно, за яким мерехтіли зірки. Вони ще не почали бліднути. Скільки подій за одну ніч!
Він звернув із дороги і гвинтовими сходами спустився поверхом нижче. Він не знав, де знаходяться потрібні йому двері, але був певен, що знайде. Зате він уявлення не мав, як упоратись із засувами, — напевно брама буде закрита, за давньою півстолітньою звичкою.
Стискаючи меча, він безшумно рухався темними й освітленими залами. Текультлі були вже близько, коли варвара стривожив якийсь звук. Він без зусиль упізнав його — так намагається кричати людина, котрій затикають рота. Джерело звуку було ліворуч. У цій мертвій тиші будь-який писк розносився далеко.
Він пішов на повторювані крики і побачив крізь прочинені двері вражаюче видовище. На підлозі кімнати була встановлена залізна конструкція, що нагадувала колесо для катування. На колесі було розіпнуто чоловіка велетенської будови, голова його лежала на підставці, утиканій сталевими шпильками. Їхні вістря були забарвлені кров’ю з проколеної шкіри. На голові було щось подібне до вуздечки — втім, її шкіряні ремені не захищали від шпильок. Ця вуздечка була тонким ланцюгом сполучена з пристроєм, що підтримував величезну залізну кулю, що звисала над волохатими грудьми полоненого. Поки нещасний лежав нерухомо, куля висіла на місці. Та варто було йому від нестерпного болю підвести голову, куля падала на кілька дюймів. Зрештою м’язи шиї відмовляться підтримувати голову в такому неприродному стані, а біль від шпильок буде абсолютно нестерпним… Тоді куля роздавить його повільно й невідворотно. Рот жертви був заткнутий кляпом, і великі чорні очі дико втупилися в людину, що зупинилась у дверях в цілковитому подиві. Тому що на колесі був розіпнутий Ольмек, князь Текультлі.
6. ОЧІ ТАСКЕЛИ
— Отже, для того щоб перев’язати ногу, ти тягнула мене в цю віддалену кімнату? — запитала Валерія. — Що, не можна було це зробити в тронній залі?
Вона сиділа на ложі, витягнувши перед собою поранену ногу, яку служниця тільки що перев’язала смужкою шовку. Біля Валерії лежав її скривавлений меч.
Служниця виконувала свою роботу акуратно й ретельно, проте аквилонці не подобалися липкі дотики її пальців і вираз очей.
— Решту поранених також перенесли до інших кімнат, — вимова була м’яка, як у всіх жінок Текультлі. Але дві години тому Валерія бачила, як ця ж сама жінка пробила кинджалом серце свого супротивника і видряпала очі пораненому ксоталанкійцю.
— Тіла вбитих будуть знесені в катакомби, — додала вона. — Інакше душі померлих можуть оселитися в кімнатах.
— Ти віриш в це? — запитала Валерія.
ebooksa