— Дай мені сокиру, — прошепотів Конан. — Позаду хтось є.
— Тоді краще зійти зі стежки! — крикнув Бальт.
Конан похитав головою і штовхнув супутника в кущі. Місяць піднявся вище й освітив усе слабким світлом.
— Ми ж не можемо битися з цілим плем’ям! — шепнув Бальт.
— Людина не змогла б нас так швидко вислідити й наздогнати! — пробурчав Конан. — Тс-с-с!
Настала тиша. Зненацька на стежці з’явився звір. Бальт здригнувся при думці про те, що це може бути шаблезуб. Та це був усього, лише леопард. Він позіхнув, відкриваючи ікла, і глянув на стежку. Якщо зараз вітер і віяв, то у бік людей, що сховалися, а не від них. Звір схилив голову й обнюхав стежку, після чого не поспішаючи рушив уперед. Тремтіння пробігло по спині аквилонця: леопард, поза сумнівом, вистежував їх.
І вистежив. Звір підвів голову, й очі його спалахнули, як дві вогненні кулі. Пролунало глухе гарчання, і Конан метнув сокиру.
Кімерієць у цей удар уклав усю свою силу. У місячному сяйві сріблом блиснуло лезо — і леопард забився на землі. Сокира стирчала у нього з середини лоба.
Конан вискочив із кущів, ухопив зброю, леопарда ж закинув кудись між дерев.
— Тепер біжимо, і швидко! — сказав він і звернув у хащі в південному напрямі. — За цією кішечкою підійдуть воїни. Зогар відправив його за нами, як тільки схаменувся. Пікти йдуть слідом, але вони ще далеко. Він бігав навкруги села, поки не узяв слід, а потім полетів як блискавка. Отже, вони знають, в який бік іти. Він подавав їм знак гарчанням. Ха, більше не подасть, але вони побачать кров на стежці, знайдуть і падло у кущах. Можуть і наші сліди побачити, тому йди обережно.
Він без жодних зусиль пройшов через колючий чагарник і рушив далі, не торкаючись стовбурів дерев і ступаючи на такі місця, де не було видно слідів. Бальт незграбно повторював його дії.
Вони пройшли ще з милю, і Бальт запитав:
— Невже Зогар Заг ловить леопардів і перетворює їх на гончих псів?
— Ні, цього леопарда він викликав із лісу.
— Якщо він може наказувати звірам, так чому ж не пошле їх усіх у гонитву за нами?
Конан якийсь час мовчав, потім стримано озвався:
— Він не може наказати будь-якому звіру. Він владний тільки над тими, хто пам’ятає Іргала Зага.
— Іргала Зага? — із хвилюванням повторив Бальт прадавнє ім’я.
Він чув його у житті разів зо три чи чотири.
— Колись йому поклонялися всі живі істоти. Це було давно, коли люди й звірі говорили однією мовою. Але люди все забули, та й звірі теж. Пам’ятають небагато хто. Люди й звірі, що пам’ятають Іргала Зага, вважаються братами і розуміють одне одного.
ebooksa