6. КРИВАВІ СОКИРИ ПРИКОРДОННЯ
Конан вирішив не заглиблюватися в ліс. За кілька сотень кроків від річки він змінив напрям і спрямував біг уздовж берега. Позаду чулися крики лісових людей. Бальт зрозумів, що пікти добігли до галявини з убитими. Подальші крики означали, що дикуни також звернули до лісу. Утікачі все-таки залишили сліди, які міг прочитати будь-який пікт.
Конан наддав ходи, Бальт намагався не відставати, хоч і відчував, що ось-ось знепритомніє. Він тримався, зібравши всю силу волі. Кров стукотіла йому у вухах так гучно, що він не помітив, коли крики за спиною замовкли.
Конан зупинився. Бальт обхопив стовбур дерева і важко дихав, приходячи до тями.
— Вони це облишили, — сказав Конан.
— Вони підкрад… аються… до нас! — просипів Бальт.
— Ні. Коли гонитва коротка, як зараз, вони верещать щомиті. Ні. Вони повернули назад. Я чув, як хтось кликав їх перед тим, як припинився цей гамір. Їх покликали назад. Для нас це добре, для гарнізону форту — погано. Значить, воїнів виводять із лісу для штурму. Ті, з ким ми билися, з якогось племені з пониззя ріки. Поза сумнівом, вони йшли до Гвавели, аби приєднатися до інших. Ми мусимо перепливти річку, що б там не було.
Конан повернув на захід і побіг крізь хащі, навіть не намагаючись ховатися. Бальт поспішив за ним і лише тепер відчув біль у боці — пікт його вкусив. Раптом Конан зупинився і затримав аквилонця. Бальт почув ритмічний плюскіт і побачив крізь листя довбанку, що пливла вгору річкою. Єдиний її пасажир щосили махав веслом, долаючи течію. Це був міцний пікт з пером чаплі, увіткнутим за мідний обруч на голові.
— Людина з, Гвавели, — пробурмотів Конан. — Посланець Зогара. Про це свідчить біле перо. Він їздив пропонувати мир племенам у пониззі, а зараз поспішає взяти участь у різанині.
Самотній гонець уже перебував навпроти їхнього укриття, коли в Бальта від здивування мало не вилізли на лоб очі. Просто над вухом у нього зазвучала гортанна мова піктів. Тут вігі зрозумів, що це Конан окликає гінця його рідною мовою. Пікт здригнувся, обвів поглядом хащі і щось відповів; потім спрямував довбанку до західного берега. Бальт відчув, що Конан забирає у нього піднятий на поляні лук і одну зі стріл.
Пікт підвів човника до берега і, вдивляючись у хащі, щось вигукнув. Відповіддю був блискавичний політ стріли, яка встромилася йому в груди по самісіньке оперення. Зі здавленим хрипом пікт перевалився через борт і впав у воду. Конан миттю опинився там же, щоб схопити відпливаючу довбанку. Бальт пришкандибав за ним і, нічого вже не міркуючи, заліз до човна. Конан схопив весло і погнав довбанку до протилежного берега. Із заздрістю дивився на нього Бальт: видно, цьому залізному воїнові втома незнайома!
— Що ти сказав пікту? — запитав юнак.
— Щоб він пристав до берега, бо за річкою сидить білий слідопит і може підстрілити його.
— Але ж це нечесно, — сказав Бальт. — Він гадав, що з ним говорить друг. А здорово у тебе виходить їхньою!
— Нам був потрібний його човен, — пробурчав Конан. — Треба було приманити його до берега. Що краще — обдурити пікта, який був би радий з нас шкури спустити, чи підвести людей за річкою, чиє життя залежить тепер від нас?
Якийсь час Бальт роздумував над цією етичною проблемою, потім знизав плечима й запитав:
— Далеко ми від форту?
Конан показав на струмок, який впадав у Чорну Річку на відстані польоту стріли від них.
— Ось Південний Струмок. Від його гирла до форту десять миль. Це південний кордон Конайохари. За ним на багато миль тягнуться болота. З цього боку вони напасти не можуть. Дев’ятьма милями вище від форту Північний Струмок утворює другий кордон. За ним теж болота. Ось чому напад можливий тільки з боку річки. Конайохара схожа на спис завширшки дев’ятнадцять миль, який устромився в Піктські Нетрі.
— То чом би нам не піднятися вгору річкою човном?
ebooksa