Бальт нічого не сказав: перед його очима постали ворота, крізь які приходили чудовиська з нетрів.
— Цивілізовані люди насміхаються, — сказав Конан. — Але жоден не пояснить, яким це чином Зогар Заг викликає з хащів удавів, тигрів, леопардів і змушує собі служити. Він навіть може сказати мені, що це брехня, якщо наважиться. Такий звичай цивілізованих людей — вони не бажають вірити в те, чого не може пояснити їхня скороспіла наука.
Народ у Тау рані був не настільки вченим, як інші аквилонці, він пам’ятав стародавні легенди і вірив їм. Тому Бальт, який бачив подібне власними очима, був упевнений, що все, сказане Конаном, — правда…
— Десь у цих місцях є стародавній гай, присвячений Іргалові Загу, — сказав Конан. — Я його не знайшов. Але гай цей пам’ятає багато звірів…
— Отже, й інші підуть нашим слідом?
— Уже пішли, — відповів спокійно Конан. — Зогар Заг не довірив би такої важливої справи одній тварині.
— Що ж нам робити? — схвильовано запитав Бальт.
Йому здавалося, що ще якась мить — і з усіх боків у нього вві пнуться кігті й ікла.
— Почекай!
Конан відвернувся, став на коліна і почав вирізати ножем на землі якийсь знак. Бальт глянув через плече і нічого не зрозумів. Якийсь дивний стогін пробіг по гілках, хоча вітру не було. Конан піднявся й похмуро подивився на свою роботу.
— Що це? — прошепотів Бальт.
Малюнок був незрозумілий і явно стародавній. Хлопець вважав, що не знає його, бо неписьменний. Та його не зміг би зрозуміти і найученіший із мужів Аквилонії.
— Я бачив цей знак, вирізаний на камені в печері, куди мільйон років не ступала людська нога, — сказав Конан. — Це було в безлюдних горах за морем Вілайєт, за півсвіту звідси. Потім цей самий знак накреслив на піску біля безіменної річки один знахар із країни Куш. Він мені й розтлумачив його значення. Цей знак — символ Іргала Зага і тих, хто йому служить. Тепер дивися!
Вони відступили в чагарник і почали мовчки чекати. На сході били барабани, їм озивалися інші, на півночі й заході. Бальт затремтів, хоч і знав, що багато миль лісу відділяють його від тих, хто бив у ці барабани.
Він і сам не помітив, як затамував подих. Потім листя з легким шерехом розійшлося і на стежку вийшла прекрасна пантера. Відблиски місячного світла грали на її блискучій шкурі.
Вона нахилила голову й рушила до них — почула слід. Потім зненацька зупинилася і почала обнюхувати накреслений на землі знак. Час минав; пантера пригнула своє довге тіло до землі й почала відбивати уклони перед знаком. Бальт відчув, як волосся ворушиться у нього на голові. Величезний хижак виявляв страх і шану до знаку.
Пантера підвелася і, торкаючись черевом землі, обережно відійшла і, немов охоплена раптовим страхом, помчала і зникла в чагарниках.
Бальт витер лоба тремтячою рукою і подивився на Конана. Очі варвара палали вогнем. Зараз він належав до дикого давнього світу, від якого в більшості людей і спогадів не залишилося.
А потім цей вогонь згас і Конан у мовчанні продовжив шлях через нетрі.
— Звірів можна не боятися, — сказав він нарешті. — Але цей знак побачать і люди, і відразу зрозуміють, що ми повернули на південь. Та зловити нас без допомоги звірів буде не так легко. У лісах на південь від дороги буде повно воїнів. Якщо ми підемо вдень, неодмінно на них нарвемося. Отже, краще знайдемо відповідне місце і дочекаємося ночі, а тоді повернемо до річки. Треба попередити Валанна, але ми йому не допоможемо, якщо дозволимо прикінчити себе.
ebooksa