Конан, варвар із Кімерії

Думка ця видалася йому кумедною, він посміхнувся. Потім потягнувся і невимушено розвалився на камені.

— Проте й тутешнє життя непогане, як і всяке інше. Я не знаю, скільки проживу на кордоні — тиждень, місяць, рік. У мене бродяжницька натура — саме для прикордоння.

Бальт уважно спостерігав за лісом, щомиті очікуючи, що з листя появиться’розмальоване лице. Але минали години, і ніщо не порушувало спокою. Бальт уже вирішив, що пікти загубили слід і припинили погоню. Конан залишався стурбованим.

— Нам слід вислідити загони, які прочісують хащі. Якщо вони і припинили погоню, то саме тому, що з’явилася краща здобич. Гадаю, вони збираються перепливти річку і напасти на форт.

— Отже, ми зайшли так далеко на південь, що вони загубили слід?

— Слід загубили, це ясно, інакше вже давно були б тут. За інших обставин вони перетрусили б ліс в усіх напрямах. І тоді ми б хоч одного-двох помітили. Отже, вони переправляються через річку. Не знаю тільки, на скільки вони пішли вниз за течією. Сподіваюся, що ми ще нижче. Що ж, спробуємо щастя.

Вони почали спускатися з каміння. Бальту весь час здавалося, що його спина — мішень для стріл, які можуть вилетіти будь-якої миті із засідки. Та Конан був певен, що ворогів поблизу немає, — і мав рацію.

— Зараз ми на багато миль на південь від села. Підемо просто до річки.

І з поспішністю, яка видалася Бальту зайвою, вони рушили на схід. Ліс неначе вимер, Конан вважав, що всі пікти зібралися в районі Гвавели, якщо ще не форсували річку. Утім, вони навряд чи зробили б це вдень. Хтось із слідопитів напевно їх помітив би і зчинив тривогу. Вони переправляться вище і нижче від форту, там, де варта їх не побачить. Потім інші сядуть у човни і попрямують туди, де частокіл спускається у воду. І нападуть на форт з усіх боків. Вони й раніше безуспішно намагалися це зробити, але тепер у них достатньо людей для штурму.

Вони йшли не зупиняючись, хоча Бальт з тугою поглядав на білок, що снували між гілок, — їх так легко було дістати кидком сокири! Він зітхнув і тугіше затягнув пояс. Тиша й морок, що панували в хащах, почали його пригнічувати. Він повертався подумки на сонячні луги Таурану, до батьківської домівки з гостроверхим дахом, до вгодованих корів між соковитих трав, до своїх добрих друзів — жилавих орачів і загорілих пастухів.

У товаристві варвара він відчував себе самотнім. Конан був у лісі настільки своїм, наскільки він сам чужим. Кімерієць міг роками жити у великих містах і бути запанібрата з їхніми володарями, якогось дня могла здійснитися його божевільна мрія стати королем цивілізованої країни — такі речі траплялися. Проте він не перестав би бути варваром. Йому були знайомі лише найпростіші закони життя. Вовк залишиться вовком, якщо навіть випадок занесе його в зграю ланцюгових псів.

Тіні подовжилися, коли вони вийшли на берег річки й обдивилися із-за кущів. Річка проглядалася приблизно на милю в обидва боки. Берег був безлюдний.

— Тут знову доведеться ризикнути. Перепливемо річку. Чи то вони переправилися, чи то ні. Можливо, їх повно на тому березі. Та ми мусимо ризикнути.

Задзвеніла тятива, і Конан пригнувся. Щось подібне до сонячного зайчика промайнуло між гілками — це була стріла.

Конан тигрячим стрибком подолав кущі. Бальт побачив тільки блиск сталі і почув глухий вигук. Потім рушив услід за кімерійцем.

Пікт з розбитою головою лежав на землі й дряпав пальцями траву. Шестеро інших кружляли навколо Конана. Луки вони відкинули за непотрібністю. Розмальовки на їхніх лицях і тілах були незнайомі аквилонцю.

Один з них метнув сокиру в юнака, який підбігав з ножем у руці. Бальт ухилився і перехопив руку ворога з кинджалом. Обидва впали й покотилися по землі. Пікт був сильний, як дикий звір.

Бальт напружував усі сили, щоб не випустити руки дикуна і скористатися своєю сокирою, але всі спроби закінчалися невдачею. Пікт відчайдушно виривав руку, не відпускаючи сокири Бальта і б’ючи його коліном у пах. Несподівано він спробував перекласти кинджал з однієї руки в іншу, сперся на коліно, і Бальт, скориставшись цим, молодецьким ударом сокири розкроїв йому лоб.

Юнак схопився на ноги і почав шукати супутника, побоюючись, що вороги його здолали числом. І лише тоді він зрозумів, наскільки страшний і небезпечний у бою кімерієць. Двох ворогів Конан вже поклав, розпанахавши мечем майже до пояса. Третій замахнувся коротким мечем, але Конан одбив удар і підскочив до дикуна, що вирішив скористатися луком. Перш ніж пікт устиг випростатися, кривавий клинок звалився вниз, перерубавши його від плеча до грудей, і застряг у них. З обох боків кімерійця атакували ще двоє, проте одного Бальт заспокоїв влучним кидком сокири. Конан кинув застряглий меч і обернувся до ворога голіруч. Кремезний пікт, на голову нижчий від нього, замахнувся сокирою і одночасно ударив ножем. Ніж зламався об обладунки кімерійця, сокира ж застигла в повітрі, коли залізні пальці Конана зімкнулися на зап’ясті ворога. Хруснула кістка, і Бальт побачив, як пікт скорчився від болю. Наступної миті він злетів над головою кімерійця, все ще верещачи і дригаючи ногами. Потім Конан кинув ним об землю з такою силою, що той підскочив і затих, як мертвий. Було ясно, що у нього зламаний хребет.

— Ходімо! — Конан витягнув свій меч і підняв сокиру. — Бери лук, кілька стріл, і вперед! Тепер вся надія на ноги. Вони чули крики і зараз будуть тут. Якщо ми попливемо зараз, нас нашпигують стрілами раніше, ніж ми випливемо на стрижень!