— У тебе семеро моїх людей. Ти відмовився прийняти запропонований мною викуп. Чого ж ти, хай йому чорт, хочеш?
— Поговоримо про умови, — обережно відповів губернатор.
— Умови? — В голосі прибульця з’явилася небезпечна погрозлива нотка. — В чому справа? Хіба я не запропонував тобі золото?
Чундер Шан розсміявся.
— Золото? В Пешкаурі стільки золота, скільки тобі й не снилося.
— Ти брешеш, — сказав Конан. — Я бачив золотарів у Курусуні.
— Ну, більше, ніж бачив хто-небудь з афгулів, — поправився Чундер Шан. — А це тільки крапля в морі багатства Вендії. Так навіщо ж нам жадати золота? Було би більше користі для нас, аби ми повісили цих бандитів.
Конан люто вилаявся, його бронзові м’язи напружилися, як канати, а довге лезо затремтіло в стиснутій руці.
— Я розколю твій череп, як стиглу диню!
Очі горянина заблищали від гніву, та губернатор лише знизав плечима, хоча й не відривав зору від виблискуючого вістря.
— Ти без зусиль можеш це зробити, а можливо, й зникнути. Тільки ж сімом полоненим від цього не буде легше; Мої люди неодмінно повісять їх. Адже це вожді афгулів.
— Знаю, — сказав Конан. — Все плем’я нападає на мене, як зграя вовків, мовляв, я мало роблю, аби їх звільнити. Скажи прямо, що ти хочеш, чи — о Кром! — якщо не буде іншого способу, зберу всю орду й приведу їх до брами Пешкаурі!
Помітивши гнівний блиск у його очах, Чундер Шан не сумнівався в тому, що варвар, який стоїть перед ним зі зброєю в руках, здатний на це. Губернатор не вірив, що навіть найчисленніша орда горян зможе взяти місто, проте аж ніяк не бажав спустошення своєї провінції.
— Є одне доручення, яке ти мусиш виконати, — сказав він, підбираючи слова обережно, немов це були леза. — Ти маєш…
Губи Конана скривилися у вовчій гримасі, він відскочив назад і обернувся лицем до дверей. Гострим слухом він спіймав тихий шерех близьких кроків. Тієї ж миті двері несподівано відчинилися, і до кімнати зайшла струнка жінка у шовках. Вона причинила за собою двері й завмерла, побачивши горянина.
Чундер Діан зірвався з крісла, відчуваючи своє серце десь аж під горлом.
— Деві!. — мимоволі вигукнув він, на мить утративши голову.
— Деві! — як луна повторив варвар.
Губернатор зауважив блиск в очах Конана і зрозумів його наміри. Вигукнувши у відчаї, схопився було за меча, та горянин рухався зі швидкістю урагану. Він кинувся на губернатора і ударом руків’я кинджала по голові звалив його на підлогу, потім згріб м’язистою рукою онімілу Жазміну і скочив до вікна. Чундер Шан, у відчаї намагаючись звестися, якусь мить ще розрізняв на тлі неба його, тріпотливі тканини й відчайдушні помахи рук схопленої ним Деві.
— Спробуй тепер повісити моїх людей! — переможно вигукнув Конан, зіскочив між зазублини на стіні і зник.
ebooksa