— Закрийте валізу! — наказав Чарлі Тіпері. — Я зараз зателефоную. Я хочу застати батька, поки він ще вдома, — кинув він через плече, уже стоячи біля телефону і чекаючи, коли його з’єднають з батьком. — Звідси до нас лише п’ять хвилин ходу.
Він саме закінчував коротку розмову з батьком, коли до кімнати зайшов Паркер у супроводі лейтенанта поліції і двох полісменів.
— Ось вона, уся зграя, лейтенанте, заарештуйте їх, — сказав Паркер. — Ах, прошу пробачення, містере Тіпері! Не вас, звичайно! Тільки ось цих двох, лейтенанте. Хай суд вирішує, хто вони. Божевільні чи ще щось гірше.
— Здрастуйте, містере Тіпері, — сказав лейтенант, упізнавши молодика.
— Нікого не треба заарештовувати, лейтенанте Берні, — посміхнувшись, зауважив Чарлі. — Можете відіслати свою карету. Я поясню потім усе інспектору. Але вам доведеться проводити мене і цих підозрілих людей з їх валізою до мене додому. Ви будете нас охороняти. О, не мене, а цю валізу: в ній мільйони — холодні, сліпучі, прекрасні. Коли я відкрию цю валізу перед моїм батьком, ви побачите таке, що мало кому доводилося колись бачити. А тепер ходімо! Ми тільки гаємо час.
Він разом з Генрі схопився за ручку валізи. Помітивши це, лейтенант Берні негайно підскочив до них.
— Поки ми ще не домовилися, я, мабуть, сам понесу її, — сказав Генрі.
— Звичайно, звичайно, — погодився Чарлі Тіпері. — Тільки не будемо марнувати дорогоцінного часу. Адже нам ще треба домовитися. Ходімо ж! Швидше!
РОЗДІЛ XXIX
Мораторій, оголошений урядом США, допоміг стабілізувати становище, акції на біржі перестали падати, а деякі навіть піднялися в ціні. Така картина спостерігалася стосовно акцій майже всіх підприємств, за винятком тих, у які були вкладені капітали Френка і на які нападав Ріган. Він продовжував грати на зниження, викликаючи неухильне падіння цін, і з радістю відзначив, що на рийку з’явилися великі пакети акцій “Темпіко петролеум”, котрі, мабуть, викидав не хто інший, як Френк.
— Тепер настав наш час, — повідомив Ріган своїх спільників. — Продавайте і купуйте. В обох випадках ви виграєте. І увесь час пам’ятайте про список підприємств, що я вам дав. Продавайте тільки ці акції, та так, аби їх швидше вручити покупцю. Вони будуть падати і падати. А все інше купуйте, і купуйте негайно; і вручайте покупцю все, що продасте… Зрозумійте, ця справа безпрограшна, а продовжуючи збувати акції, зазначені в списку, ви уб’єте відразу двох зайців.
— А ви самі що будете робити? — запитав один з “ведмедів”.
— Я? Мені купувати нічого, — була відповідь. — Нехай це служить вам доказом, що я даю вам чесну пораду і що в мене немає сумнівів у правильності цієї тактики. Я не продав жодної акції, окрім тих, котрі зазначені в списку, так що я нічого не винен. Я відразу розраховуюся з ними і тримаюся списку, і тільки. У цьому і полягає моя гра, і ви можете взяти в ній участь: треба тільки продавати і відразу розраховуватися з покупцем.
— Ось і ви нарешті! — у розпачі вигукнув Беском, коли Френк о пів на одинадцяту зайшов до його кабінету. — На біржі ціпи на все пішли вгору, крім акцій ваших підприємств. Ріган хоче пустити вам кров. Ніколи б не подумав, що він може виявити таку силу! Ми не здатні витримати цей натиск, нам кінець. Ми роздавлені — і ви, і я, і всі ми…
Ніколи ще Френк не був таким спокійним, як зараз. “Якщо все втрачено, чого ж хвилюватися?” — міркував він. Не будучи великим фахівцем у біржовій грі, він усе-таки раптом побачив просвіток, якого не помітив великодосвідчений Беском.
— Не переймайтеся так, — порадив Френк, обмірковуючи план, який з кожною секундою набирав дедалі чіткіших обрисів. — Закурімо і обговорімо становище.
Беском нетерпляче махнув рукою.
— Та почекайте ж, — заблагав Френк. — Слухайте! Ви кажете, що мені кінець?
Маклер кивнув.
— І вам теж? Той знову кивнув.