Гримнув Іван на землю, але, падаючи, махнув барткою так нещасливо, що розрубав Олексі ногу. В слідуючу секунду вже лежав на землі, придавлений стопудовою вагою. Ще в слідуючу був уже зв"язаний, весь спеленаний вірьовками й ремінням. Вив від злості, плювався й гриз зубами все, що міг дістати ротом.
Все гуло й кричало в корчмі. І в тім гудінню хтось зауважив:
— Пане ватажку! Таже у вас повні гачі керви.
Олекса глянув. Дійсно: грубі суконні гачі не пропускали рідини, і там, як у бордюку, зібралося повно крові. Треба було хоч обдивитися. Олекса взяв свого незмінного Василя-спузаря (хто би тепер пізнав у цьому бравому, кров з молоком флекєві колишнього «нічника»?). Спираючися на нього, пішов до своєї хати, доручивши Федорові Джамиджукові зібрати якось до порядку легшів і вирушити в зарані призначене місце.
— За село не знати. Все файно, все добре, а просто тра сокотитиси.
Федір попробував щось зробити, але в нього нічого не виходило. Насамперед сам був п"яний, а потім — ніхто його не слухав. Він віддавав приказ, а той, до кого це стосувалося, співаючи, простягав до нього чарку й предлагав випити.
Нічого організованого у Федора не вийшло. Опришки всі були п"яні. Хтось тут же впав і хропів; хтось пішов ще до якогось прихильного ґазди, а хто — до ґаздині. І саме в цей момент прибіг вартовий із тривожною вісткою, що їде якийсь пан, а з ним троє гайдуків. Але вістка ця нікого не здивувала, нікого не зрушила, бо хто ще й зостався на ногах, то не в"язав лика.
Шинкар, повинуючися незмінному в віках інстинктові, шепнув жінці: піди скажи панові Рушелеві (бо це був він), що опришки у мене в корчмі, лежать усі п"яні й що зараз мала дитина може їх пов"язати. Шинкарка вибігла і передала ці слова Рушелеві. Але яке ж було її здивування, коли представник влади спокійно їй відповів:
— А за що ж я маю їх в"язати? Хіба вони мені що винні?
Єврейка так і зосталася з розкритим ротом, а пан Рушель торкнув коня острогами й швиденько подався геть. Рахіля покивала головою й подумала: «Скільки ж він від них бере?..»
Єлена аж затрусилася, коли побачила чоловіка. Він іще йшов, але був блідий і хитався. Очкур довелося розрізати — і ціле відро крові одразу хлюпнуло на долівку, мовби хто коновку вбернув.
Єлена скам"яніла, і серце в неї перестало битися. Василь узявся обмивати, а Єлені сказав побігти й покликати кого з людей. Єлена побігла до свекра. Василя не було дома, прибігла мати Олексина, але з неї толку було мало.
Кой-як, кой-як оскільки уміли, перев"язали ногу. Олекса сам руководив перев"язкою. Потім сказав матері, щоб пішла роздобула коня. Це нелегко зробити, бо літом коней коло хати гуцули не тримають. Але все ж дістала. Привела.
Єлена з тоскою дивилася.
— Ци бес їхав, Олексику… Я би тє віходила.
— Знаю, ЄленочкО… Самий бих так хтів, але… можут мене взєти…
Олексик малий дивився на все перестрашеними очима. Так давно не видів дєдю — і от… Стільки крові не бачив зроду — і перелякався.
Ледве виліз Олекса на коня. Нога розпухла, в рану набилося багато волосків з суконних гачів.
Попрощався Олекса, поїхав. Василь їде збоку, підтримує. І якби тепер хто хотів ловити опришків у корчмі, а Олексу в дорозі — не мав би великого труду. Олекса це розумів і сильно каявся, що ради своєї пихи наразив на таку страшну небезпеку всіх своїх людей.
Схорована уява рисувала всі можливі до здійснення картини. Іван лежить зв"язаний, уже готовий — приходь і бери. Опришки — хто спить, а хто хоч і чуває, то до оборони не здібний. Ті, що пішли по ґаздах, так само безсилі боронитися й дадуть себе похапати, «єк курєт». Велике дав собі слово, що коли щасливо вийде з легінями з усієї цієї пригоди, — ніколи більше не буде робити таких експериментів.
ebooksa