— Вам нічо си не стане, пані. І вашому чоловікові я ніц не зроб"ю. Скажіт му, ай не боїтси Довбуша — Довбуш му нічо не зробит. І вам. Ми лиш повечеріїмо та й підемо собі гет. Зоставайтеси здорові.[21]
Олекса вийшов. Марцеля поклала дитину і вийшла до опришків, шепнувши на ходу пані:
— А бачите? От усе добре й обійшлося. Лежіть собі спокійно, а я піду до них.
— Ти не боїшся? — прошепотіла пані Малгожата.
— Анітрохи.
Легіні вже почали з гомоном розсідатися по лавах. Олекса підманив пальцем Марцелю.
— А страва чиста? Якби-то, незатроєна?
— Чиста.
— Не затроєна?
— Ні, пане отамане.
— Ано спробуй.
— З котрої миски?
Це було сказано так спокійно, погляд очей був такий одвертий, що Олекса усміхнувся.
— Но-но — не треба. Вірю-ю. Но-ко, хлопці, напоймоси. Тіцький чєс і не виділи-сми.
І почалася учта. Пані Марцеля була присутня весь час і коли бачила, що кому чого бракує, зараз постачала.
— А то маємо господиню добру! — хвалив Олекса й на вихіднім витяг три злотих із тобівки й давав пані Марцелі.
Ледве помітно здригнулися руки у женщини, коли вона брала цей кривавий дар, але знала, що відмовитися не можна.
Опришки пішли. Пані Марцеля сіла на лавку і впала головою на стіл.
Мацєй вийшов за опришками. Почув свист. Чотири тіні з чотирьох боків метнулися у тьмі беззвучно. Взагалі опришки йшли, не видаючи звуків.
Мацєй виждав довго, поки міг думати, що опришки увійшли далеко. Пішов на вежу і вистрілив тричі з трьох мушкетів.
ebooksa