Саме на порозі показався ватажко, а за ним, прихиляючися в одвірках, хлопці, хлопці, хлопці. Та всі, як дуби.
Повходили. Стали. Дивляться.
Столи застелені білими обрусами, рушники по краях довгі — руки витирати. На столах барила з горілкою, миски з їдою. Зі стелі висить «павук», у ньому, як у церковному панікадилі, горять свічі. І всі горять — не пожалував господар.
Обстановка була така, щоб перескочити через так гостинно заставлені столи і втелющити бартков. Та ще кого? Бабу з малою дитиною на руках!
Попустилися бартки молодечі, щез гнів з очей. Барилочка з горілкою має чарівну силу — проганяти гнів і з серця, і з очей.
Пані Марцеля виступила вперед із дитиною й поклонилася Олексі.
— Пане отамане! От година тому, як народилося оце дитятко. Пам"ятай на Бога, на хору матір і на оце немовлятко — та й не роби тут жодної шкоди. Тим більше, що ми приймаємо тебе як гостя, — і свобідною рукою повела в сторону застелених столів.
Ну як тут бити топором?
Але Олекса похмурений, але Олекса пам"ятає, що пани майстри відкуплятися дурничкою за всі свої гріхи перед народом.
— А де сам пан?
— Виїхав.
— Укік. Не чує себе справедливим. Мені донесено, що він лихий пан, що він си збиткує на своїх підданих, мордує, томит роботами, куєт у кайдани.
Пані Марцеля знов поклонилася.
— Слуги наші всі тут. Звели їх закликати й спитай. Якщо покажеться всьому тому правда — утни голову й мені, й оцьому младенцю, й його матері.
— Піди поклади дитину й склич слуги.
— Не треба і йти, я так закличу. Хто тут є? — сказала трохи підвищеним голосом.
Одчинилися двері до службових кімнат, на порозі показався Мацєй.
— Пан отаман хотять балакати зі слугами. Вони тут?
— Тут усі.
— Клич.
ebooksa