Опришки засміялися. їм було приємно відчувати, що от їх тільки троє, а за ними ганяються сотні, не сплять ночей, виставляють варти, тоді як вони, опришки, сплять собі спокійно у сухому.
Олекса багато оповідав молодим хлопцям із того багатства, яким наділив його отець Кралевич. Дивувалися легіні непомалу всяким відомостям з астрономії, фізіології й усяких інших наук. Дещо було таке, чому можна було вірити, а дещо таке, що вислуховувалося з пошаною, а потім підморгувалося товаришеві — шос брехнув наш втаман легко…
Наприклад, земля крутиться. Та який дурень міг би тому увірити? Таже ми усі попадали би…
Зрештою, і сам Олекса, хоч і вимовляв ті слова твердо, а все ж, рахуйте… єкби то сказав чоловік… шо вно, варе, так… лише…
Показував дива своєї печери. Насамперед звертав увагу на тихий, але безперестанний шум, який не вгавав день і ніч. Ніби десь тут текла велика ріка й хвилі її вічно хлюпощуться об скалисті береги.
Потім вів хлопців у глибину печери. Там одтикав якусь діру, засипану галуззям, закладену шуваром, мохом.
Обнажалася дірка, й звідти одразу починало віяти холодом. Шум води ставав виразним і цілком оприділеним: десь тут тече у темноті вода.
Лізли туди в діру і вилазили в іще більшу, прямо вже величезну печеру. Олекса наказував обережність.
— Дивітси тепер під ноги…
Хлопці зупинялися — і з острахом відскакували. Прямо під ногами розверзалася якась бездонна пропасть. Хлопці шукали під ногами гілляк, бо Олекса казав, що натягав сюди дерева без кінця. Світили вниз, але не могли освітити нічого: чорна бездонна яма не показувала нічого, окрім тьми.
Попробували кидати туди засвічені галузки, але вони бистро гасли на льоту.
— К"би так смереку запалив та кинув…
— Нічого не буде, — відповідає Олекса. — Я пробував усєко — гасне оннаково. Таке галузє-сми метав, йке принести міг, — нічо. А лізти нема єк, я теж пробував.
— А як ти знав за цесу печеру? Сказав ті хто?
— Ні. Я самий ї знаю. Зимував я ту.
— Ов!.. Таже страшно.
Довбуш посміхнувся.
— Чіму? То же не страшно зара.
— Зара ту люде… А як самий — не був би сми тут анізащо.
— Ано-ко, дивітси теперка ішє.
ebooksa