І кричить:
— Єй, вівчєрії! Кіной з дороги! Не видиш, хто їхає?
— Ци чюєш? Курєви не здіймай!
Це чисто толстовське: «Пехота! Не пыли!..
— Ци, пршека, фист би ті вгнив.
— Ігіне!.. Ігіне!.. — це кричить на таку, що відбилася. Не потребує й пса, бо сам поскаче й заверне…
— Пршо!.. Пршо!..
І всі ці стада, всі ці відділи худоб"ячого війська течуть одночас з усіх боків в одне місце — до стоїща. Усі ці звуки, наклики змішуються, творючи якесь невпинне галалакання. Вже збіглися різні інтереси, вже розігруються пристрасті. Ляскають пуги, пси брешуть, блеють вівці, мекають кози, ревуть воли, іржуть коні, хрюкають свині, визкотять поросята — і то такий рейвах зчиняється коло стоїща, де ще за хвилину перед тим було пусто і глухо. Кутався ватаг собі десь у стаї, спузар у куті спав, бо це ж йому вартувати всю ніч, стерегти дівочості, безпереривності вічного вогню, як вайделотові.
І от на звук чарівної трембіти, мов «а звук Роландового рога, почало стікатися звідусюди полонинське військо. Закипіла робота. Загомоніло все, що має голос, зазвучало все, що могло звучати.
— Чо пхаєшся з кіньми? Чо си пхаш, кац! Ци не знаєш, шо дійник має йти вперед?
— А ти там шо — єлівник подав меже дійне? В охап дай! Єлівник в охоп…
— Ходи, хло, на струйку-у!
— Обганєй вівці в кошєру!
— Ади, хроманє лишиласи — скоч прижени!
— Полоч пєлети-и!..
— Басарунок неси, кому кажу?
Телята побачили корів і рвухься у своїх загородах, мечуться доокола розсік. Корови теж непокояться — і ото їм дають басарунок. Це спеціально накошена трава, яку їсть корова і стоїть тоді спокійно. Бистро засідають доїнники до роботи, і скоро характерне цюркання пахучих струй молока заповнить повітря. Корови дояться у кулак, хрестато — раз лівий задній дойок і правий передній, а раз навпаки. Доіння відбувається бистро, раз заведеним трибом.
Молоко несуть до стаї у спеціальних дерев"яних відрах із другого і там зливають у велику путину: в ній міститься весь одноразовий удій. З коровами стараються упоратися скоріше, аби задовольнити.
Із вівцями справа складніша. Загорода для корів одна, посеред неї жолоб, ключі та розсохи на телята — от і все. Кошара ж на овець куди складніша.
Насамперед вона не одна, а дві. Менша — ніби передпокій, і більша — як вітальня вже чи спальня. Переділяються ці частини між собою так званою стрункою. Це найголовніше місце кошари.
ebooksa