— Куди ви гребете? Треба на той бік, вихід мусить бути там, — сказав Армен.
Вихід виявився протокою, ще темнішою і тіснішою, ніж перша. Гребти було неможливо.
— Пливімо назад, — сказала Асмік, боязко поглядаючи на похмуру воду протоки, яка здавалась пробитим у горі тунелем.
— Що б там не було, треба пройти, — відповів Армен і додав: —Тут ми навіть скоріше пропливемо, ніж на веслах. Беріться за очерет, тягніть його до себе… Отак…
Камо і Грикор схопилися за очерет, який ріс обабіч протоки, потягли до себе, і їхній човен легко ковзнув уперед.
Дитячі серця стислися: куди ж виведе їх цей чорний тунель?
А в протоці ставало дедалі темніше. Шатро, створене густим листям очерету, було тут зовсім низьке і торкалося голів дітей, які сиділи в човні. В захищеній од вітрів і сонця воді, в її нерухомому мороці буйно розрослися водорості. Дно протоки наче було покрите товстим темнозеленим мохнатим килимом, бахрома якого цупко обплутувала ніс і боки човна. Що далі, то вужчою ставала протока, густішими водорості. Човен нарешті зупинився. Водорості обплутали його тепер з усіх боків, створивши сплетіння, з якого, здавалося, він уже не зможе вибратися.
— Армене, куди ти завіз нас? — запитала схвильовано Асмік,
— Пливімо назад! — вигукнув Грикор.
Діти спробували зрушити човен назад, але він не піддавався. Його широка й тупа корма не могла розірвати сплетіння водоростей.
Діти зніяковіли.
— Може, вийдемо на берег? — запропонував Армен.
— Ну й затягне нас там! — заперечив Камо. — Сама вода, болото… Та й куди податися? Лише озеро навколо…
— Тоді що ж, помирати тут з голоду?.. Молодці ми будемо! — розсердився Грикор. — Треба просуватися назад.
— Ні, коли вже просуватися, то тільки вперед! — вигукнув Камо і, схопивши весло, почав сердито обрубувати ним водорості перед човном, розкидаючи їх на всі боки, наче волокна мокрої зеленої шерсті.
Допомагати Камо, взявши друге весло, заходився Армен, а Грикор з Асмік обривали водорості руками. Поволі шлях розчищався, і човен потихеньку, немов черепаха, посунувся вперед. Нарешті, після довгих і важких зусиль, дітям вдалося перемогти водорості, і човен вирвався з похмурої протоки в інше, світле водоймище.
Діти з полегкістю зітхнули. У них одлягло від серця: неначе з темної в’язниці вирвалися вони на волю.
— Гуси, гуси! — захоплено вигукнула Асмік.
Велика зграя гусей злякано злетіла в повітря, сповнюючи його тривожним гелготанням. Яскраво блиснули на сонці білі крила.
— Ми просто в казкове місто потрапили, з водяними вулицями, — раділа Асмік. — Глянь, глянь, Камо, адже це справжнє місто! Армене, Грикоре, бачите, он майдан, а на ньому — пам’ятник, — показала Асмік на високий кущ очерету, що ріс із води посередині широкої гладіні озера. — А хіба не подібний до фортеці он той острівець з очерету? До вежі не подібний? Ні, це казка, це казка, Камо!..
ebooksa