— Гей, Ашхен, Астхік!.. Гей, баби, дівчата, несіть-но всі, у кого є, по квочці, дайте цим дітям! Назад одержите від мене. Хутенько, хутенько! Чого роти пороззявляли? — по хазяйськи командував він.
В селі старого мисливця поважали. У тяжкі хвилини він завжди сусідові допоможе, завжди добрий, гостинний. Не було в селі людини, яка б не покуштувала його мисливської здобичі.
— Ну, коли дід Асатур каже, значить, є якийсь толк у цій справі,— сказала Ашхен і пішла за куркою.
Лише Сона продовжувала галасувати на своєму дахові:
— Про бороду свою забув, у дитинство впав!
— Егей, дочко Ато! — погрозив їй старий. — Не чую я, що ти там мелеш, та по обличчю бачу — недобре. Поганого ти роду… Подивись-но, які матері у цих дітей, не те що ти… їхні діти в школі перші, і ферму ось влаштують. Ти б краще не бубоніла, а сина доглядала, в люди вивела, людиною зробила, а то лише по горах він у тебе лазить!
Діти знову пішли по дворах колгоспників. Асмік детально викладала перед усіма фантастичний план організації птахівницької ферми, Грикор розважав усіх своїми жартами, а дід Асатур авторитетно підтримував їхнє клопотання:
— Давайте, давайте, добру справу діти почали!
Сказати вчителю, що сьогодні вони не можуть залишитися на уроках, що необхідно якнайскоріше укладати яєчка в інкубатори і підсипати квочок, ніхто не наважився.
На перерві Асмік побігла на другий поверх, де були старші класи, і зустрілася в коридорі з Камо І Арменом. По їхніх Обличчях вона зрозуміла, що вони також були стурбовані.
— Камо, давай відпросимося з уроків! — хвилювалась Асмік. — Адже ми запізнюємось!
Почувши цю розмову, до них підійшов Артуш.
Квочок підсипаєте? — посміхаючись сказав він. — Це справжнє діло! Саме те, що дуже важливе, необхідне для нашого секретаря, для нашої комсомольської організації. Питання невідкладне!
Він єхидно посміхнувся і пройшов мимо.
«На озері яєчок набрали, квочок підсипають», враз облетіла звістка школу.
— Ну, чого ти на весь коридор кричиш? Іди до себе в клас і залишайся в шкоді, поки уроки не закінчаться, — сказав Камо Асмік,
Залишилися в школі й він з Арменом, і лише тоді, коли уроки закінчилися, поспішили до колгоспного сарая, що стояв на краю села. Галаслива юрба школярів пішла слідом за ними.
«Де квочок підсипають? Яких квочок?» чулося з усіх боків. І в цьому змішаному безладному хорі голосніше за інші звучав голос Артуша.
— Камо хоче своє секретарство обезсмертити надзвичайною справою» — в’їдливо говорив він.
— А що ж! — відгукнувся один з його товаришів. Повинна ж людина в чому-небудь себе показати!
ebooksa