— Його треба примусити розкаятись, Армен має рацію, — промовила Асмік.
— По-моєму, він просто роздратований, заздрить нам, нашій роботі. Він, мабуть, не від того, щоб помиритися і подружитися з нами Його виправити можна.
— Ех, Армене, — безнадійно махнув рукою Камо.
Вони зайшли в сарай.
— Температура спала, серце не б’ється, — сказав Грикор, помацавши інкубатор, — Він, бідний, і справді здихає.
Асмік мало не пирснула, але, поглянувши на Камо, стрималась — таке в нього було суворе обличчя.
— Як же ти рахував? Адже ти запевняв, що енергії цілком вистачить? — запитав Камо в Армена. В його голосі звучав докір.
— Помилився, мабуть.
— Якщо акумулятор поставити в автомобіль. багато сили він втратить? — несподівано запитав Грикор, ніби щось пригадавши.
— Звичайно.
— Оце-то так! вигукнув Грикор, — Чому ж я вам не сказав! Адже цей акумулятор, що ти останнього разу приніс, завідувач складу раніше давав шоферові.
— Як?! — схопився з місця Камо.
— Дуже просто. Шофер просив дати йому акумулятор, а завскладом сказав, що акумулятор є, тільки він не може дати його, бо хлопці взяли, а крім того, страшно діда Асатура. Шофер почав вимагати: «Вся справа зірветься, якщо не піде машина». Ну, тоді завідувач поступився. «Бери, — каже, — тільки поверни швидше.»
— А ти Армена обвинувачуєш, що він помилився в розрахунках — дорікнула йому Асмік.
— Адже він учений, хіба він може помилитися в лічбі? Якщо помилиться позбавимо звання. Хіба він може порахувати неправильно? — образився за Армена Грикор.
Камо, обурений, накинувся на Грикора:
— Чому ж ти не сказав нам вчасно?
— Досить обвинувачувати один одного, треба швидше придумати, що робити, — втрутився Армен. — Коли б тут була колгоспна машина, зняли б акумулятор.
— Чому ти втрачаєш надію? Привеземо з міста, — хотів підбадьорити його Камо.
— З міста?.. Поки поїдете, знайдете, привезете, — охолонуть яєчка… і це, що проклюнулось, скоро помре.
ebooksa