— Це що ж? До кинджала справа дійшла? — усміхаючись, запитав Арам Акопян, входячи в кімнату.
— Та ось, — сказав Баграт, непомітно підморгнувши вчителеві,— зв’язався старий з дітьми, а тепер вирішив мене життя позбавити: вимагає, щоб яєчок для пташенят відпустив. Але марно! Поки пташенят не побачу на власні очі, нічого не відпущу. На все порядок, рахунок…
— Пташенят повний сарай, іди подивись! — продовжував дід Асатур.
— Гаразд, підемо подивимося.
Назустріч їм з сарая вибігла Асмік:
— Дядьку Баграт, ну коли ж ви нашу ферму визнаєте?
Суворе обличчя Баграта посвітлішало, очі потепліли. Щоразу, коли він зустрічав цю дівчинку, його серце лагідніло, суворий погляд добрішав. Батько Асмік — Ованес, прямодушна і чесна людина — рука в руку з Багратом бився проти фашистів і з одного казанка з ним їв, а якось в штиковому бою врятував йому життя. На руках у Баграта Ованес і помер, віддавши своє життя за радянську Вітчизну в битві на берегах Одера.
Баграт мовчки погладив шовкове темнокаштанове волосся дівчинки і непомітно зітхнув.
Увійшовши в сарай, він побачив пташенят і усміхнувся.
«Настрій кращає», підморгнув товаришам Грикор.
— І справді вилупились! — сказав Баграт. — Тепер інша справа, тепер рахівник може оформити вашу витівку.
Він витяг з кишені блокнот і, написавши записку, віддав її Грикорові. Той поспішив, шкутильгаючи, до колгоспної контори.
— Отепер, Баграт-джан, ти врятував своє життя, — засміявся дід Асатур.
— Нічого не зробиш, доведеться ферму твоїх учнів узаконити, — сказав Баграт Араму Акопяну.
Дружньо розмовляючи, вони вийшли. Школярі відчували, що розмова точиться про задуману ними громадську справу, і обличчя їхні світились радістю.
Завідуючий складом, буркочучи, відпустив яєчка. Він, як і багато інших, не вірив в успіх цієї справи.
Незабаром пташенята лиски, постукуючи дзьобиками, їли жовтки крутих яєчок, а дід Асатур дивився на них і самовдоволепо погладжував бороду. Він, здавалося, помолодішав.
— Доню, коли ж вилупляться гусенята?
— Скоро, скоро… У них ще є час до наступного дня.
— А качки? — запитував старий Асатур. І він став нетерплячим, як діти.