— Пташата, пташата!.. — вигукував він. — Батальйонами, цілими батальйонами вилуплюються!
— Де вони? Ну. підніми ж квочку, щоб подивитися… Ой, які гарнісінькі!.. Почекай, дай мені одне!
І Асмік обережно взяла з-під квочки крихітне, вкрите попелястим пушком пташеня з гарненьким жовтим дзьобиком і темносірими, кольору свинцю, ніжками. Притуливши пташеня до щоки, вона гріла його своїм диханням. Діти розгубилися, не знаючи, що робити.
Біля дверей сарая з’юрмився цілий натовп дітей і жінок
— Справді вилупилися? — недовірливо запитувала одна.
— Від квочок чи в тій бляшанці? — цікавилась інша. — Дайте глянути.
— Ні, ні! — охороняла вхід у сарай Асмік. — Розтривожите квочок, не можна!
Протовпившись, зайшов до сарая дід Асатур, який щойно повернувся з Севану.
Асмік в цей час відкрила інкубатор. Там, в м’якому, нагрітому батареями гнізді, копошилися десятки крихітних пташенят.
— Це ж чиї, доню? — спитав дід.
— Водяної курочки-лиски, дідусю, — ледве стримуючи радість, відповіла Асмік. — Поглянь, скільки ще яєчок пробито: так одне за одним і вилуплюються…
— Що ж нам тепер робити? — заметушився дід.
— Зваріть чаїні яєчка, — запропонував Армен.
— Зваримо, зваримо, але яєчок мало, все одно невистачить, — сказала Асмік.
— Не хвилюйся, онуко, — заспокоїв її дід Асатур. — Я з-під каменя дістану. Поки що зваріть чаїні яєчка, я щось надумаю.
Згорнувши свою довгу бороду і обережно вложивши її в архалук[3], дід поспішив до правління колгоспу.
— Баграте, рідненький, дай-но нам із складу яєчок, штук сто, — пташенята вилупились, їсти, хочуть! — ще з порога закричав дід.
— Легко сказати сто яєчок! Що ж накажеш, у дитячого садка відняти, дітей залишити голодними? Ваших пташенят годувати, щоб їли, росли і розліталися?..
Дід розсердився:
— Кажуть тобі— ось зараз, у цю хвилину яєчок дістань! Ну і черстві ж ви люди… Діти ось уже місяць ні сну, ні спокою не знають, а ви хоч би що! Пиши, скоріше пиши, а то, клянусь бородою, кинджал витягну! — погрожував дід. але, звичайно, зовсім не серйозно.
ebooksa