Чорна зоря

Тихого завели до камери, та він так налякався, що справді за годину зажадав побачитися з Клубічком.

— Ну, як спалося? — приязно спитав той. — Очевидячки, не дуже добре. Даруйте, тутешня обстановка не для майбутніх Шаляпіних; зате тут тихо. Чи не так?

— Аж занадто, — буркнув Тихий.

— А по-моєму, любий друже, людина ніколи й ніде не знайде цілковитої тиші,— відповів Клубічко. — Бачте, я живу в Празі аж на околиці. Та ще й будинок, стоїть у саду. Справжній вакуум, а не квартира, проте й там, як на мене, не досить тихо, Втім, ви щось хотіли?

— Хочу додому.

— Додому, — задумано мовив Клубічко. — То вам хочеться додому, юначе? Розумію, розумію. Але щоб я міг пустити вас додому, ви повинні дати мені для цього підставу. Як ви, певне, пам"ятаєте, ми розлучилися не дуже мирно через вашу впертість.

— Ви граєтеся зі мною, наче кіт з мишею, і з мене цього вже досить.

— Правду кажучи, я відразу подумав, що ви — найслабша ланка в цій історії. Дарма що маєте бас. То що ви мені хочете сказати?

— Я все обміркував, — змучено прошепотів Тихий. — Тільки тепер нарешті зрозумів, що — хоч я невинний — був причетний до дечого, і допомогти вам — мій громадянський обов"язок.

— Бачите, Тихий, — насмішкувато відповів Клубічко, — я знав напевно, що ви прийдете до мене… Ця заява мені подобається. Громадянська заява. Але оскільки це вже схоже на допит, то я мушу записати ваші дані. Іржі Тихий — ім"я чи псевдонім?

— Ні, це моє справжнє ім"я.

— Скільки вам років?

— У грудні буде двадцять чотири.

— Народилися?

— В Їчині.

— Дуже гарне місто. Імена батьків?

— Юлія і Карел. Батько нерідний, прізвище Мюллер.

Клубічко автоматично записував і раптом зупинився.

— Що робить ваш вітчим?

— Він на пенсії, колись був директором школи.