Клубічко далі ставив йому запитання, але не думав про них. «Колишній директор школи… І прізвище Мюллер! Ліда якось сказала, що її колишній чоловік має компаньйона, з яким вони шукають і продають козаковські напівкоштовні камені. І того теж прізвище Мюллер, і він директор у відставці. Дивно. І цей директор має пасерба, котрий бере участь у шантажуванні Ліди… Є тут якийсь зв"язок? Побачимо!» Скінчивши заповнювати анкету, запропонував Тихому сигарету і ласкаво мовив:
— Як ви знаєте, мене найбільше цікавить шеф. Тож чи не скажете про нього щось певніше, ніж досі?
— На жаль, ні,— стенув Тихий плечима. — Що стосується цього чоловіка — про нього я не знаю нічого певного.
— То, може, знаєте щось непевне? — заохотливо спитав Клубічко.
— І не знаю нічого непевного. Лишень здогадуюся, що він стоїть за цією справою, котра мені досі завдавала самих неприємностей.
— Хоч здається, — докинув Клубічко, — якийсь час ви гадали, що маєте від неї, крім неприємностей, іще щось?
Тихий благально подивився на нього.
— Може, ліпше буде, коли я, з вашого дозволу, розкажу все по порядку?
— Гаразд, — погодився Клубічко, — розповідайте по порядку.
— На жаль, мушу признатися, що з пані Шашковою ми в добрих стосунках.
— Ага, в стосунках, які звуться зв"язком?
Тихий кивнув.
— Але ви не сказали нічого сенсаційного, парубче. У Брно знає це, либонь, кожен. Взагалі про вас подейкують, що ви справжнісінький донжуан.
— То не зовсім так, — заперечив Тихий. — Я тут, власне, ні до чого. Бачте, може, цього я й не повинен казати, але жінки просто липнуть до мене. Ну, й пані Шашкова… Щиро кажучи, вона мене сама впіймала.
— Цікаво, — замислено сказав Клубічко, — що почуває звір або риба, коли її упіймають… Сподіваюся, ваші почуття були приємніші.
— Для молодого ці почуття завжди приємні… Але досить неприємно мати зв"язок, не маючи грошей. Раз у раз треба пригощати, щось дарувати і так далі. А платня — жалюгідна.
— Інколи, мабуть, це робить друга сторона, — зауважив Клубічко.
— Мабуть. Тільки чоловіки неохоче беруть гроші у жінок. Втім, Вєра нічого не мала. Її чоловік скупий, а що від нього діставала, витрачала на наряди. Бачте, вона велика модниця. Ми обоє весь час прагнули роздобути гроші.— І, гірко посміхнувшись, Тихий додав: — Останнім часом, власне, ні про що інше не говорили. Тож можете собі уявити мою радість, коли днями Вєра прийшла до мене і сказала, що ми могли б заробити купу грошей, і порівняно легко.
— І чесно! — зауважив Клубічко.
— Це само собою зрозуміло. Втім, коли людина честолюбна, — а я честолюбний, — вона не може й подумати про щось нечесне. «Не бійся, — сказала мені Вєра, — те, чого під тебе хочуть, справжнісінька дрібниця». — «Яка?» — «Ну, любчику, передовсім: чи знайомий ти з папі Салачовою?» Я відповів, що тільки трохи, але вона охоче зі мною бесідувала. Вєра зраділа: «Цього досить, v неділю їдемо до Праги. Чоловік в Остраві, і ми зможемо взяти його машину. Матимеш за це гарні гроші». — «За що, власне? — спитав я. — І від кого?» — «Хай тебе це не обходить, — відповіла вона, — залиш це мені, гріх не скористатися з такого вигідного шансу. Твоє завдання: підеш до пані Салачової на її квартиру, вручиш лист, який я тобі дам, і повернешся з відповіддю до машини, де я на тебе чекатиму».
ebooksa