Й приховала це від Сергія…
Куркульська дочка й дружина петлюрівського офіцера…
Хто повірить, що вона, тільки побачивши Сергія, геть забула про минуле? Кому й що доведеш? Люди вірять тільки фактам, і хто відає, що в неї на душі!
А Сергій, хоч і кохає, відречеться від неї. Бо не має права червоний полковник бути одружений з петлюрівкою, яка, до того ж, умисно приховала своє минуле.
І справді: умисно…
А те, що врятувала червоний ескадрон?
Скажуть: хотіла викрутитися, прикинулась, що віддана Радянській владі — та чи мало чого можуть набалакати?
І у всьому винен батько!..
Фрося підвелася й боса подалася на батькову половину. Міліція робила там трус, проте нічого не знайшла. Та чи знайде, якщо заховане ретельно: хто-хто, а батько вмів ховати…
Фрося запалила лампу, приставила до грубки стіл, скочила на нього й піддала лезом ножа крайню кахлину. Засунула до дірки, що утворилася, руку й витягнула наган. Поставила кахлину на місце й сіла біля лампи, тримаючи в руці зброю. Покрутила барабан, поцілила в кут і мало не натиснула на гашетку. Сама злякалася цього, заховала зброю на грудях і подалася до себе. Поклала наган під подушку: тепер знала, як вчинить, гадала — ці думки роз’ятрюватимуть душу, та заснула напрочуд швидко й міцно.
Прокинувшись, Фрося насамперед засунула руку під подушку, наче хотіла перевірити, чи нічна пригода не наснилася їй. Та наган лежав на місці: Фрося швидко одягнулася, поклала зброю до кошика й подалася до тітки Горпини.
— Чого це вдосвіта? — здивувалася та.
— Де тато? — запитала Фрося.
— Хіба я знаю?
— Знаєте, тітонько, не можете не знати, й він мені конче потрібний.
Тітка розгублено роззирнулася, мов батько щойно був тут, на подвір’ї.
— Кажіть, тітонько, бо не маю часу, й справа в мене нагальна.
— Та й він буде щасливий! — нараз заметушилася тітка. — Радість-то яка, дочка сама нагодилася!
— Так я і знала: він у місті?
— У місті, дочко, де ж іще бути? Зараз я тебе проведу.
ebooksa