— Він має дещо на продаж, — засміявся Смок.
— Собак? Золоту копальню? Тютюн?
Смок лиш хитав головою на кожне питання.
— Ходім, то й побачиш. Я хочу купити у нього товар, а ти, якщо хочеш, можеш увійти з половини.
— Може, це знову яйця! — вигукнув Малий з удаваним переляком.
— Ходімо, — підганяв його Смок. — Будеш ворожити по дорозі.
Зійшовши з високого берега, вони спустились на вкритий кригою Юкон. За три чверті милі, якраз навпроти, стрімкою кручею височів другий берег, До цієї кручі поміж розбитих та розкиданих уламків криги вела ледве помітна стежина. Малий тюпав позаду Смока І розважався, відгадуючи, що там Дуант Сандерсон має на продаж.
— Олені?.. Мідна копальня або цегельня?.. Ведмежі шкури чи хутра взагалі?.. Лотерейні квитки?.. Картопляне поле?..
— Майже вгадав, — підбадьорював Смок. — Але бери вище.
— Два картопляні поля?.. Фабрика сиру?.. Торфорозробка?..
— Добре, Малий. Прямо-таки пальцем у небо!
— Каменоломня?..
— Так само близько до істини, як і картопляне поле.
— Не заважай. Дай хоч подумати. У мене лишився ще один здогад. — Вони помовчали хвилин десять. — А знаєш, Смоку, я не буду більше голову сушити. Коли ти хочеш купити щось на зразок картопляного поля або каменоломні, то я відмовляюсь. Я не ввійду з половини, поки не побачу, що воно таке.
— От і гаразд. Скоро побачиш. А зараз глянь он туди. Бачиш отой дим? Там і живе Дуайт Сандерсон. Вся ця земля його, і він, як я чув, продає її під забудову.
— А що в нього ще є?
— Це все, — засміявся Смок. — Окрім ревматизму. Старий дуже страждає від нього.
— Стій! — Малий схопив товариша за плечі і примусив його спинитись. — Невже ти хочеш купити землю в такій западині?
— На десятий раз ти вгадав. Ходімо.
— Зажди хвилинку! — благав Малий. — Поглянь, які тут кручі та яри. Де ж ти тут будуватимеш?