«Знову гра», — вирішив Култус Джордж і покірно дозволив зв"язати собі назад руки.
— Тепер твоє останнє слово, Джордже, — сказав Смок. — Береш запряжку?
— Скільки? — спитав Култус Джордж.
Дивуючись сам собі, що може таке зробити, і одночасно обурений безмежним егоїзмом індійця, Смок подав знак. Култус Джордж був не менш здивований, коли петля раптом зашморгнулась, і він повиснув у повітрі. Упертість його одразу зникла. На обличчі промайнув вираз здивування, жаху, потім болю.
Смок з острахом стежив за ним. Його самого ніколи не вішали, і він почував себе новаком у цій справі. Тіло Култуса билося конвульсійно, зв"язані руки намагалися розірвати пута, а з горла чулося придушене харчання. Смок підняв руку.
— Годі!
Незадоволені такою короткою карою, чоловіки спустили Култуса Джорджа додолу. Він витріщив очі і хитався, намагаючись звільнити руки. Смок здогадався просунути пальці під мотуз на шиї індійця і послабив петлю.
Култус Джордж нарешті зітхнув.
— Ну, береш запряжку? — запитав Смок.
Култус Джордж мовчав. Він ніяк не міг віддихатися.
— О, ми, білі, — свині, — сказав Смок, гніваючись на себе за ту роль, яку змушений був грати. — Ми продаємо душу за золото, за багатство, але бувають і такі хвилини, коли чинимо, як божевільні, не думаючи, яка нам з того користь! І коли з ними трапляється таке, тоді стережись, Култусе Джордже! То що, поїдеш чи ні?
Култус Джордж вагався. Він не був страхополохом. Може, це знову гра? А що коли його просто хочуть пошити в дурні?
Поки він думав, Смок хвилювався. Невже цей клятий тубілець таки захоче, щоб його повісили?
— Скільки? — спитав Култус Джордж.
Смок підняв руку.
— Я… я поїду, — швидко сказав Култус Джордж.
— І моли рятувальна експедиція знайшла мене, — оповідав потім Малий у шинку «Копалина Енні», — цей Култус Джордж прибув першим, випередивши Смока на три години. Але все-таки Смок, не забувайте, прибув другим. Саме впору, саме впору. Коли я почув, як Култус Джордж гукає на своїх собак, то в мене не було вже ні мокасинів, ні рукавиць, ні шкіряного паска, ні піхви з ножа, — все це поїли чортові сиваші, а дехто поглядав уже й на мене голодними очима… бо я ж нівроку гладкий. А Смок? Він був ледь живий. Попорався трохи, допомагаючи нужденним сивашам, та так і заснув рачки, йому ввижалося, що він набиває казанка снігом. Я йому наготував свою постіль і, вірте мені, уклав як дитину, — такий він був знесилений. Отож. А золото й зубочистки я виграв. Бо ж справдилось моє пророцтво.
ВИРОДОК
— Стій! — гукнув Смок на собак, налягаючи всією вагою на жердину, щоб зупинити санки.
— В чім справа? — здивувався Малий. — Адже ж води тут нема.