— А що ж далі, мій Антонію?
— А далі пароплав, Сан-Франціско й цілий світ! Ніколи вже ми не повернемося в цю прокляту дірку. Подумай собі! Цілий світ, і вибирай з нього, що хочеш! Я свою пайку продам. Ми ж дуже багаті. Волдвортів синдикат дасть мені півмільйона за те, що лишилося в землі, та ще вдвічі стільки я маю в нарінку і в сейфах компанії. Поїдемо в Париж на всесвітню виставку. Навіть до Єрусалима, якщо захочеш. Купимо палац в Італії, і ти досхочу гратимеш у ньому Клеопатру… Ні, ти будеш Лукреція[20], Актея[21] або ще хтось, як схоче твоє серденько. Тільки гляди, не…
— Цезарева дружина понад усякі підозри.
— Звісно, але…
— Але я не буду дружиною твоєю, любий, так?
— Я не це хотів сказати.
— Але ти все одно любитимеш мене як дружину і ніколи, ніколи не… Ох, я знаю, ти будеш такий самий, як і інші чоловіки. Тобі обридне і… і…
— Як ти можеш? Я…
— Обіцяйся мені.
— Авжеж, обіцяюся!
— Ти так легко це кажеш, любий. Звідки ти можеш бути певний? А я? Я так мало можу тобі дати, а все ж так багато… О Клайде! Обіцяйся, що ніколи не кинеш мене!
— Ну от! Надто рано ти починаєш сумніватися. Адже сказано: «Доки смерть нас не розлучить».
— Гай-гай, я вже раз казала такі слова… Йому, а тепер…
— А тепер, моя кохана, більше не муч себе такими розмовами. Звісно, я ніколи, ніколи не…
І вперше їхні тремтячі уста зійшлися. Панотець Рубо дивився крізь вікно на дорогу, але врешті не витримав. Він кахикнув і озирнувся.
— Тепер ваша черга, панотче!
Вортонове обличчя сяяло вогнем першого поцілунку. В голосі його бриніла певність у свою перемогу. Він не мав жодного сумніву, чим скінчиться їхня розмова. Так само була певна й Грейс, бо усміх грав у неї на устах, як вона глянула на священика.
— Дитино моя, — почав той, — серце мені крається з жалю до вас. Ваша мрія чудова, але вона не може справдитися.
— А то через що, панотче? Я ж погодилася.
— Ви самі не знаєте, що робите. Ви не подумали за присягу, що її склали перед богом тому, кого назвали своїм чоловіком. Мій обов"язок нагадати вам тепер про святість такої обітниці.