— Молодша? На багато?
— На сім років.
— І ви добре все зважили? Подумали про них? Про свою матір? І свою сестру? Вона стоїть на порозі свого жіночого життя, і ваш нерозважний вчинок може мати велику вагу для неї. Чи ви могли б піти до неї, подивитися на її свіже молоде личко, взяти її руку в свою, притулитися своєю щокою до її щоки?
На цю мову їй в уяві постали такі живі образи, що вона не витримала.
— Годі! Годі! — закричала Грейс і зіщулилася, як собака під батогом.
— Вам доведеться зважити на все це; то краще зважте тепер, завчасу.
В погляді його світилося глибоке співчуття, але вона того не бачила, обличчя ж його, тремтячи з нервового напруження, було незламне. Опанувавши себе, насилу стримуючи сльози, вона підвела голову.
— Я подамся далеко. Вони ніколи мене не побачать і врешті забудуть. Я немов умру для них. І… і я поїду з Клайдом… сьогодні.
Здавалося, що вже на тому кінець. Вортон ступив наперед, але священик звів руку й спинив його.
Ви хотіли мати дітей?
Грейс мовчки кивнула головою.
— І просили їх у бога?
— Часто.
— А тепер ви подумали, що станеться, коли ви народите дитину?
Панотець Рубо зиркнув на чоловіка, що стояв біля вікна.
На мить обличчя їй засяяло, але відразу згасло. Вона збагнула, що той має на думці. Вона звела руки, благаючи пожаліти її, але священик повів далі:
— Чи ви можете уявити собі невинне немовля в себе на руках? Хлопчика. Бо світ не такий суворий до дівчини. Та вже саме молоко у ваших грудях обернеться на жовч! А могли б ви бути горді й щасливі з вашого сина, знаючи, що інші діти…
— О, майте милосердя! Досить!
— Все на дитині окотиться…
— Мовчіть! Мовчіть! Я вернуся! — вона впала йому до ніг.