— Рідко. Батько таких візитів не полюбляє.
— Але все ж бувають? Хто?
— Інженери якісь… Один навіть закоханий у мене.
— Дуже добре! — Зігмунд, відкинувшись на спинку стільця, не зводив погляду з Наташі.
— Що — добре?
— Все, — непевно відповів Зігмунд.
До стола повернулись Альма з Арнольдом, і розмова обірвалася.
— О, здається, Арнольд має рацію. В мене справді є претензії! — з удаваним гнівом сказала Альма. — Про що це ви тут так інтимно розмовляли. Я все бачила.
— Зігмунд задавав мені мільйон питань.
— І всі недоречні? — вигукнув Арнольд. — Отже, який тепер рахунок? Мільйон — нуль?
— У нас була серйозна розмова, — задумливо відповіла Наташа. — Дуже серйозна.
— Зігмунд — і серйозна розмова? Не вірю, — вигукнула Альма.
«Кривляйтеся, добродії, кривляйтеся! — думала в цей час Наташа. — Ви прекрасно знаєте, про що говорив зі мною Зігмунд. Ви ж спеціально для цього пішли танцювати…»
Протягом усієї вечері Зігмунд не сказав Наташі більше ні слова. Вона теж не починала з ним розмови, розуміючи, що їй треба бути надзвичайно обережною і терплячою.
Рівно о першій годині ночі Посельська підвелася.
— Друзі, вибачте, але мені вже час.
Усі почали вмовляти її залишитись.
— Я цього не допущу, — кричав Арнольд.
— Невже ви думаєте, що ви єдиний мужчина, з яким я знайома? — Наташа, звівши брови, насмішкувато дивилася на Арнольда.
— Анно, ви псуєте нам весь вечір! — сердито сказала Альма.