Наташа, нахилившись до неї, тихо сказала:
— Не можу нічого зробити. В мене є друг, і до того ж ревнивий, як усі. Він сказав, що заїде по мене о першій годині ночі. Можете бути певні: протягом тижня я дам йому відставку — він уже досить-таки набрид мені і своїми зітханнями, і своїми ревнощами.
— Покличте його сюди, — запропонувала Альма.
— Тоді буде бійка… — Наташа засміялася і серйозно додала: — Цього робити не треба… Розумієте, не треба…
Посельська швидко попрощалася з усіма і пішла.
Через хвилину з-за стола підвівся Зігмунд. Він наздогнав Наташу біля гардероба. Подаючи пальто, тихо сказав:
— Про нашу розмову нікому ні слова!
— Розмови не було, — в тон йому озвалася Наташа.
Зігмунд разом з дівчиною вийшов на вулицю. Автомашина вигаданого друга Посельської стояла кроків за десять від під’їзду. Наташа зупинила Зігмунда:
— Я піду до машини сама, інакше мій поклонник влаштує мені скандал. До побачення.
Наташа підбігла до машини, швидко сіла в неї, і в ту ж мить машина зникла в темряві. За кермом сидів юнак у капюшоні, збитому по-американськи на потилицю.
— Як ти думаєш, він бачив номер машини? — спитав юнак.
— Напевно. Номер був яскраво освітлений.
— Чудово. Все-таки я трохи побоювався, що вони всі вийдуть разом з тобою.
— Нічого страшного не сталося б. Ти б зіграв роль поклонника, що ревнує і тому вперто мовчить. От і все.
— А з другого боку, зовсім непогано було б усіх їх розвезти по домівках і узнати адреси.
— В одного з них своя машина, — сказала Наташа.
— А! Це, певно, той старенький «Вандфер», який стояв біля під’їзду?
— Мабуть.
— Я його про всяк випадок сфотографував… Поглянь, вони за нами не їдуть?
ebooksa