Побачивши Сьоміна, генерал підвівся йому назустріч.
— Як почуваєте себе?
— Чудово, — заклопотано відповів Сьомін і квапливо сказав: — Хочу доповісти вам про дуже цікавий план, який запропонувала група Ричагова.
Генерал миттю зрозумів суть плану і схвалив його. Слухаючи полковника, Соколов вдивлявся в його обличчя і думав: «Як же він любить свою нелегку справу, якщо, говорячи про неї, враз ніби скидає з себе роки і стає таким, яким він, напевне, був років десять тому, тоді, коли зумів пробратися в лігво Гітлера і працювати там майже до самої війни…»
Полковник Сьомін закінчив розповідь і насторожено глянув на генерала. В очах його застигло питання: «Ну, що скажете, генерале? Є ще порох у порохівницях?»
— План схвалюю! — весело промовив генерал. — Хороших хлопців ви, полковнику, виростили! Цікаво, що в плані ваше?
— Тільки уточнення окремих місць.
— Молодчина Ричагов! — Генерал замислився, потім швидко спитав: — А які новини з Франкфурте?
— Завтра наші німецькі колеги збираються викрити мниму хвору. Сама Рената Целлер, як і раніше, там.
— А як поводяться спортсмени?
— Поки що без змін. Зігмунд Лісовський все настійливіше вимагає в Посельської влаштувати йому побачення з її батьком.
— Обміркуйте це. Можливо, влаштувати йому це побачення? А може, пора вже Посельській піти звідти?.. Як наші німецькі товариші?
— Дуже старанні… І працюють акуратно.
— Допомагайте їм якнайбільше, Володимире Івановичу! Може, через рік — два ми з вами поїдемо звідси додому… — Генерал усміхнувся. — Є у нас іще й дома діла! Так, здається, в пісні співається?.. Тоді вже німецьким товаришам ні з ким буде порадитись.
— Розумію, розумію… — задушевно промовив Сьомін. — Вони це теж розуміють.
— От і добре… Ну що ж, Володимире Івановичу, план групи Ричагова мені подобається. Сміливо і рисковано. Добре й те, що цей важкий і небезпечний план Ричагов придумав не для когось, а для себе.
— Вся опергрупа запалилася цією ідеєю, — усміхнувся Сьомін.
— Ось вона, наша рушійна сила: в ім’я порятунку товариша себе не пошкодувати! Ну, а якщо ми і Кованькова вирвемо, і здійснимо другу частину плану, тоді цією операцією можна буде пишатися…
Сьомін кивнув головою.
— Не забігатимемо вперед.