— Він мені про свої справи не доповідає.
— Повинен доповідати, — Гарц стукнув кулаком по столу. — Я, до речі, не розумію, пане Скворцов, чому ви не повідомили мене про те, що відбувається в школі.
— Все, що стосується роботи, ви знаєте.
— А я маю відомості, що Баришев весь час вам заважає.
— Я просто на це не звертаю уваги. Головне для мене — справа.
Гарц щось записав у блокноті.
— Добре, я цього пана швидко приборкаю.
— Коли почнемо закидати агентів? — спитав Суботін.
— Чому це вас хвилює? — насторожився Гарц.
— Мене хвилює, що курсанти досі не мають практичного уявлення про парашутні стрибки. Треба було б днів за три — чотири перед засилкою привезти їх на аеродром і кілька разів скинути з парашутом.
— Але ж їх цьому вчать у школі?
— Містер Гарц, не знаю, як ви, а я двічі стрибав з парашутом. Коли треба було вперше пірнати у безодню, все, що я вчив, вилетіло з голови. Як я стрибнув, сам не знаю.
Гарц замислився.
— Добре, подумаємо. А тепер — справа особлива. Хто з ваших курсантів оправляє найкраще враження?
— Гарасим Барков, — одразу відповів Суботін.
Гарц записав прізвище і сказав:
— Він іде в Росію особливим шляхом — буде Колумбом цього шляху. Людина він хоробра?
— Готовий до всього.
— Фізично сильний?
— Атлет.