— Я і так відповідаю за школу! — роздратовано казав Гарц. — Але ж не можу я сам виконувати завдання замість курсантів!..
Гарц розумів: оправа не тільки в тому, що школа погано готує агентів. Він взагалі всіх переміщених осіб вважав людьми ненадійними. Одержана шифровка підтвердила його думку; зараз навіть Суботін викликав у нього недовір’я.
— Має бути якийсь порядок! — сердито вичитував Гарц. — Гуляти, звичайно, вам не забороняється, але я повинен знати, де мій співробітник у будь-яку хвилину. Надалі прошу вас пам’ятати про це.
47
У другій половині липня Суботін дістав наказ підготувати шість курсантів до стрибків з парашутом. До складу цієї групи він включив фізично найслабших курсантів.
Коли по них приїхав автобус, «пан голова» Баришев виголосив прощальну батьківську промову. Ледве стримуючи посмішку, Суботін слухав його бундючні слова про Росію, яку треба звільнити від ярма комуністів.
— Те, що вдень і вночі мучить мене як священна мрія, — походжаючи по кабінету, говорив Баришев, — незабаром здійсните ви. Заздрю вам! Ви ступите на російську землю. Ви з’явитесь там як перші вісники майбутнього визволення Росії від комуністичного кошмару. Як би я хотів бути на вашому місці! Але нічого, те, що би робитимете там, ми робимо тут. У нас з вами спільна боротьба і спільна велика мета.
Курсанти слухали неуважно. Суботін помітив, що на обличчі невдахи-письменника Костянтина Ганецького був вираз розгубленості і навіть переляку.
— Нехай же перед вами тремтять від страху пани комісари! — кричав Баришев. — З вашою допомогою ми дізнаємося, де розташовані їхні аеродроми, важливі заводи. І настане час, коли по цих об’єктах буде завдано такого удару, що від них лишиться тільки мокре місце! А ви повернетесь на Захід, де вас чекатимуть особисті поточні рахунки в солідних банках. Солідними будуть і суми. Герої зробили свою справу і можуть жити, не відмовляючи собі ні в чому…
Закінчивши промову, Баришев натиснув кнопку дзвінка, і в кабінет увійшла жінка з підносом, заставленим чарками з коньяком.
— За ваші славні діла! За нашу спільну перемогу! — вигукнув Баришев і звично, ривком вихилив чарку.
Коли всі випили, Баришев по черзі поцілував кожного курсанта, примовляючи:
— З богом, милий! З богом, милий!..
Саме в цю мить у кабінет увійшов Гарц. Він зупинився біля дверей, окинув усіх лютим поглядом.
— Що тут відбувається? — спитав сиплим від злості голосом.
— Відзначаємо… випуск першої групи курсантів… — невпевнено відповів Баришев. — Може, і ви, містер Гарц, скажете їм своє напутнє слово?
Гарц зупинив погляд на Суботіну.
— Чому курсанти досі не виїхали?
Суботін підвівся.
— Пан голова хотів поговорити з курсантами. Я думав…