— Не бреши, — вставила Наталя. — Не будь-яка.
— Я ще подумаю, яку взяти. У мене вдома все буде.
— Буде, — погодився Юрко, — працювати ти вмієш.
— Отож, — зрадів Микола, — я — робітник, і руки в мене до роботи сверблять. Ось ти інститут закінчиш, скільки одержуватимеш? Та я вдвічі більше за тебе виб’ю!
— Вигідні рейси ти любиш, — зауважила Наталя.
— Ну й вози собі… — засміявся Юрко. — Тобі цікаво — вози. Я що, заперечую? Шофери скрізь потрібні, й бути тобі передовиком отут вічно. А ми з Наталею Атомоград будуватимемо. Краще б з нами поїхав.
— На голе місце?
— Звичайно, тут у тебе вже фундамент, а там — барак… Трохи поживемо в бараках, а збудуємо чотирнадцятиповерхові!
— Дай ще юшки, — простягнув миску Микола. — Я тебе знаю. Ти на своєму чотирнадцятому не житимеш. Знов кудись завієшся.
— Цікаво! — ствердив Юрко. — Цікаво всюди побувати.
— А я сад біля хати посаджу. Знаєш, який сад у мене буде!
— Яблуками пригостиш?
— І грушами, й вишнями, — цілком серйозно відповів Микола, але не витримав і зареготав: — Ти ще до мене приїдеш.
— Звичайно, приїду, — погодився Юрко. — А поки що махну в Атомоград. Андрія Сергійовича туди переводять… Візьмете з собою?
— Я тебе, Юрку, всюди візьму.
— А мене? — запитала Наталя.
— Закінчиш інститут, приїдеш до мене начальником.
— Куди мені, — повела плечима дівчина, — ви так багато знаєте!
— Ти знатимеш більше, — зітхнув виконроб. — Ми, коли вчилися, про кібернетику й лічильні машини навіть не мріяли…
— Не прибіднюйтесь. А хто вчора бандероль одержав? Технічні новинки?
ebooksa