— Попільничку, — хрипкуватим голосом попрохав Олег Борисович, витягнувши з кишені піджака пачку «Мальборо».
Олег Борисович закурив і дістав із внутрішньої кишені конверт від фотопаперу. Я одразу збагнув, що це були саме ті фотографії. «Клюнули», — подумав я, хоча й так від самого початку все було ясно, бо ж мене попросили взяти з собою плівку та фотоапарат.
— Ви комусь говорили про це? — Олег Борисович кивнув на конверт.
— Дружині. Вона бачила.
— Ви ж не одружений.
— Не розписаний, — виправив я його. — Але ми вінчалися, тут.
— Хто ще знає про фотоапарат і про плівку?
— Фотограф із ательє, він її проявив.
Олег Борисович кивнув. Затягнувся. Повільно випустив із рота дим.
— А ваші друзі по пригодах? Цей Петро із УНСО? Його подруга?
— Ні, вони не знають.
Олег Борисович посміхнувся, від цієї посмішки наче додаткова вага щік лягла на подвійне підборіддя.
— Що ж ви друзям не розповіли про таку знахідку? — вів далі він.
Олексій Олексійович тим часом наповнив келишки із карафки і поклав собі до тарілки салату. Потім додав до салату два яйця з ікрою.
— Я гадав, що це просто фотоапарат, я ж не знав, що там...
— А звідки ви знали, що плівка сімдесят четвертого року?
— У наметі лежала газета «Вечірній Київ» за п"ятнадцяте квітня сімдесят четвертого року, от я і подумав, що чоловік купив її в дорогу, а потім просто не викинув...
— Газета у вас?
— Так.
— А намет?
ebooksa