Лагідний янгол смерті

— Гроші? — перепитав я.

— Ну так, я ж вам сказав іще в Коломиї.

Олег Борисович дивився на мене з посмішкою і, здавалося, отримував задоволення від моєї розгубленості.

— Скажіть, — знову заговорив він. — А крім намету, газети і фотоапарата ви там нічого не знаходили?

— Ні.

— Ну гаразд, тут, — він ляснув долонею по дипломату, що лежав на колінах, — десять тисяч доларів... П"ять тисяч за фотоапарат і плівку, три тисячі за те, що більше ніхто, крім вас і вашої дружини, не знатиме про цю плівку.

— А дві тисячі? — запитав я спантеличено.

— А дві тисячі — це частина іншої суми, аванс, так би мовити... — Олег Борисович злегка прочинив дипломат, нахилив голову, зазирнув досередини і знову заклацнув його кришку.

— Вас, напевно, цікавить, чому ви отримуєте так багато грошей?

Я кивнув.

Олег Борисович дістав із внутрішньої кишені піджака конверт. У конверті лежали тільки три відбитки тієї старої плівки, саме ті, на які першим звернув увагу покійний фотограф Вітя.

— Ось це — Іван Роговий, — Олег Борисович притиснув вказівним пальцем на фотографії, на якій було зображено полоненого, що сидів на піску, першого чоловіка ліворуч. — Зараз — депутат Російської думи. Цей, — він перевів палець на другого, — заступник голови акціонерного товариства «СахАлмаз-експорт», третій — зараз у керівництві КҐБ Білорусі... Той, що праворуч, був директором московського «Будінвестбанку», два роки тому зник безвісти.

— Там був іще один, — сказав я, — на інших фотознімках.

— Так, так, — кивнув Олег Борисович. — Про того поки нічого не відомо.

— А це хто? — я показав пальцем на зв"язаного.

— Це мій брат, майор Науменко, — голос Олега Борисовича затремтів. — Колись я розкажу детальніше, а зараз мені вже час.

— Майор Науменко? — перепитав я. — Але ж його поховали поруч із могилою дервіша! Тобто, значить, це не його поховали... Він тут? — я показав поглядом на фотографію з піщаною могилою.

— Ні, він там. Тут, — Олег Борисович подивився на ту ж фотографію, — нікого нема. Могилку насипали заради жарту. Бавилися... А майора на шхуні переправили на Мангишлак. Залишається дізнатися, що відбулося там.

Я раптом збагнув, що історія, яку розказав полковник Тараненко, не збігається з історією, яку розповідають ці знімки.

— Зачекайте, — сказав я Олегу Борисовичу. — Але якщо він ішов туди, щоб дізнатися щось про матеріальні прояви духу, то навіщо йому стежити за шхуною?