— А яка книжка? Звичайна? Яке видання? — обережно запитав старий.
— Та не зовсім звичайна... Ніби як матрьошка. Вкладена в том Толстого.
Старий кивнув і знову посміхнувся, дивлячись на асфальт під ногами.
— Ти диви-но, випливла! — тихенько промовив він. Тоді знову підвів голову, позирнув на мене вже не так пильно, а якось спокійно і розслаблено.
— Якщо у вас знайдуться гроші на пляшку «сухарика», запрошую вас у гості!
Гроші в мене знайшлися, тож після недовгого прямування за маршрутом: скверик — гастроном — вул. Шота Руставелі, ми опинилися в просторій кімнаті з високою стелею, яку робили важчою ліпнина і зиґзаґи тріщин. У кімнаті стояли дві шафи — книжкова та для одягу, обидві старі, добротних п’ятдесятих. А ось маленький столик, більш годящий для кухоньки якоїсь мікрометражної квартири, видавався у цій кімнаті потворним карликом.
Старий вручив мені ножа.
— Відкоркуйте «сухарик»! — сказав він і вийшов у коридор. Повернувся з двома склянками.
— А ви, як порядна людина, мене в гості покличете? — раптом запитав він із посмішкою.
— Звісно, — пообіцяв я.
— Тоді я вам дещо покажу! — старий підійшов до книжкової шафи, розчинив дверцята.
— Ось, — він витягнув із нижньої полиці товстелезний том. Я взяв книжку до рук — це було академічне видання «Кобзаря». Приємна шерехатість коленкору порадувала руки — є речі й матеріали, доторк до яких приносить заледве не фізичне задоволення.
— Ви розгорніть. Розгорніть! — підохотив старий.
Я розгорнув. Переді мною знову була книжка-матрьошка. У вирізаному нутрі «Кобзаря» лежала інша книжка, скромніша, хоча тих самих років видання: Достоєвський, «Ідіот».
Я звів запитальний погляд на Клима.
Він усміхався, але не мені, а радше своєму минулому, несподівано розтривоженому моєю з’явою.
Якийсь невиразний здогад примусив мене раптом витягнути книжку Достоєвського з її зручного потайного лігвища й погортати. І — здогад виявився вірним — на берегах «Ідіота» так само замиготіли коментарі, зроблені олівцем, ось лише почерк тут був крупніший.
— Це ви писали? — запитав я Клима.
— Ну, я, — сказав він, умощуючись за маленький прямокутний столик.
— А «Кобзар»?.. — я потягнувся рукою до пляшки й заходився розливати вино по склянках, одночасно намагаючись вишикувати свої думки в якомусь логічному порядку.
ebooksa