— «Кобзар»? Ні, в «Кобзарі» писав інший... — протягнув старий, беручи до руки склянку.
— Львович? — запитав я, провокуючи його на активніші спогади.
— Чому Львович? Львович обрав «Мертві душі».
— Послухайте, — заговорив я, бо відчув, як голова моя тоне в насиченому тумані нерозуміння того, що відбувається і відбувалося. — У вас що, літературний гурток був?
— Не літературний, а філософський, — виправив мене старий. — І не був, а є... Принаймні допоки я живий. Я — сам собі гурток!
— Ну, а все ж таки, хто писав коментарі до «Кобзаря»? — запитав я.
— Слава Гершович... Царство йому небесне...
— Він що, помер?
— Убили... Струмом убили, — старий скорбно нахилив голову. — Хороший був хлопець! Світла голова. Ще до цих Кашпіровських і екстрасенсів він про всі ці штуки знав... Тому його й убили...
Туман знову завихрився навколо моєї голови.
— До чого тут «Кобзар» до екстрасенсів? — запитав я, зовсім ошелешений.
— Ну добрий день! — старий подивився на мене, як на ідіота. — А що таке, по-вашому, висока література? Просто літери й метафори? Це ж і є спосіб передачі духовного струму, нібито провідник! Захотіли зарядитися похмурою глибокою енергією — розгорнули книжку Достоєвського. Захотіли очиститися або побути в просвітленому стані — берете до рук прозу Тургенєва... Ці ідіоти на зразок Кашпіровського перетворили все на лікування геморою по телевізору! Але, повірте, день святого Йоргена[1] вже закінчується, і знову залишиться література як єдиний провідник будь-якого виду біоенергії.
— Ну, а яку енергію передає «Кобзар»? — запитав я.
— Про це краще було запитати Гершовича... Але там, я вам скажу, діло серйозніше, з цим «Кобзарем» і самим Шевченком... Там таке діло... Ну, через це його й убили...
— Через що?
Старий допив вино. Знову провів рукою по колючому і в"ялому підборіддю.
— Через те, що Гершович вирахував, де заховано щось дуже цінне для українського народу... Ви це так не зрозумієте! І не думайте, що я з"їхав з глузду! Був би зараз живий Гершович — він би вам за п"ять хвилин усе пояснив!
— Ну, а рукописи якісь після цього Гершовича лишилися? — з надією запитав я.
— Рукописи? Був один рукопис і лист у ньому... — старий закивав у такт власним словам. — Ми зі Львовичем рукопис йому до труни під голову поклали...
— І не читали?
ebooksa