Вона захиталася. Боцман обережно підхопив її, опустив на каміння. Вона була незвичайно легка, з тонкою зморшкуватою шиєю, із запалими щоками.
— Хев сем дрінк![4]— старанно сказав англієць. Розгвинтив фляжку, яка висіла на поясі, великою долонею трохи підняв голову жінки, влив їй у рот декілька крапель. Вона проковтнула, закашлялася, відштовхнула флягу. Сіла, спершись худими руками на каміння.
— Заберіть мене! — благально подивилася вона на Агєєва. — Вони наздоженуть, уб"ють вас, мене будуть мучити знову…
Льотчик швидко заговорив. Боцман вслухався з усіх сил. Чекав почути що-небудь про дружину Медведєва. Але льотчик говорив зовсім про інше: він теж квапив іти.
— Джермен, джермен,[5]— сказав він декілька разів, показуючи на скелі.
— А йти ви можете? — з сумнівом поглянув на жінку Агєєв.
— Я можу йти, я можу! — вигукнула вона. Схопилася, похитнулася, загортаючи халат на грудях. Це був саме халат — із грубого дірявого полотна.
Напружене світло випромінювали її широко відкриті очі.
— Ніколи не бачив раніше таких очей, — розповідав потім Агєєв. — Просто вони мене по серцю різонули…
Так, становище було неймовірне, як у казці. Він приведе на пост не тільки льотчика, приведе дружину командира. Такий збіг! Кому-небудь розповісти — засміють, скажуть: «Бреши, бреши, та знай міру!»
— Ну що ж, іти то й іти! — сказав нарешті боцман. Але він вирішив повертатися іншою дорогою. Звернув до берега фіорду, незграбно підхопив жінку під руку. Вона поспішала, ковзаючи по камінню. Англієць ішов розмашистим, твердим кроком.
Із-за скель долітав шелест хвиль. Троє вийшли до синьої, закипаючої пінними баранцями води за лаковою, чорною лінією каміння. Туман розвіявся, світило, високо піднявшись, сонце, блищало на сірій шкаралупі черепашок, на мокрій морській траві, яка обплутала каміння.
В одному місці осушка заходила глибоко на берег. Тут море під час припливу билося, видно, в саме підніжжя прямовисних скель. Льотчик почав обходити мокрі скелі.
— Хелло! — гукнув Агєєв. Льотчик оглянувся.
— Прямо! — Агєєв шукав потрібні англійські слова. — Стрейт ехед!
Уже починався приплив, невеликі, біліючі піною хвилі набігали все ближче. Агєєв зробив знак — іти прямо по оголеному дну водного закруту.
Але тепер льотчик втратив, здавалося, здатність розуміти розвідника. Пішов, старанно обходячи закрут, видираючись по скелях.
— Ну, містер, якщо боїшся ноги промочити, нам з тобою не по дорозі, — пробурмотів Агєєв.
Він випустив руку жінки, взяв своїми сильними пальцями льотчика за передпліччя. Повів його, хоч той злегка і опирався, прямо по мокрому камінню. Жінка йшла слідом.
— Отак краще, — боцман випустив руку льотчика. — А тепер треба прискорити ходу. Вода ожила, як ми кажемо по-поморському…
ebooksa