Вже підходячи до водоспаду, він вирішив діяти відверто. Хай потім скаржиться, як хоче! В крайньому разі відсиджу на губі, а таємниці проходу не викажу…»
Але ніяких ускладнень не виникло. Спершу льотчик хитнув був гордовито головою, а потім усміхнувся, слухняно сів на камінь. Навіть сам витягнув з кишені велику білосніжну хусточку.
— Вері уелл! — сказав він спокійно, підставляючи своє рожеве обличчя.
«От який покладливий», подумав із задоволенням боцман, поверх хусточки замотуючи очі англійцеві бинтом з індивідуального пакета.
Жінка теж покірно погодилася на цю процедуру. І коли, підійшовши до водоспаду, боцман підхопив її на руки, ніс крізь гуркіт води, обняла його за шию тонкими руками, легка, як десятирічна дитина.
Боцман поставив її перед входом в ущелину, знову перейшов через потік. Англієць чекав, трохи згорбивши плечі, виставивши велике, перетяте марлею обличчя.
— Ай керрі ю![8]— сказав уривчасто боцман. Він був у захваті від свого знання англійської мови.
Льотчик відсахнувся, підняв руки до пов"язки. Здавалося, в наступну мить зірве її з очей. По-дружньому, обережно боцман стиснув його зап"ястя.
— Бі кеефул. Ай керрі ю![9]— здалося, рум"яне обличчя під пов"язкою трохи зблідло.
«Чи підніму? — подумав боцман. — Такий здоровило! Ще зірвусь… Обидва — головою об каміння…»
Напружуючись, узяв англійця на оберемок, відчув навколо шиї його важкі довгі руки. «Тільки три кроки, тільки три кроки», думав боцман, приміряючись, як би влучніше ступити на перший камінь. В обличчя бив змішаний запах шкіри, поту і якихось задушливо-солодких духів…
Він став на перший камінь, похитнувся, важкі руки льотчика дужче стиснулись на його шиї. Внизу стрибала і ревіла шалена піна. «Не дивитись, а то впаду…» подумав Агєєв… І в наступну мить був уже на тому березі, важко поставив льотчика на ноги.
— Олл райт, — хрипло сказав англієць, оправляючи комбінезон.
Агєєв розсунув листя, вони опинилися в ущелині. Обережно вів своїх супутників вузькою ущелиною вгору. Серце його почало битися все частіше і уривчастіше — він сам не розумів чому. «Невже від «фізкультури» над безоднею?»
І раптом пригадалася вся вчорашня розмова з командиром, темне від туги обличчя, прохання, яке зовсім несподівано прорвалось. І він здійснив мрію командира, привів йому дружину! Але в якому вигляді… І де залишився їхній син? Ось від яких думок усе частіше і частіше билося серце і стало важко дихати.
Він уже бачив яскраве небо, що мигнуло у трикутнику вгорі. Ущелина розширювалася, пахучий морський вітер дув в обличчя. Вже Фролов, скинувши з шиї автомат, вийшов із-за скелі, біг назустріч, сяючи очима.
Вони стиснули один одного в поривчастих мужських обіймах.
— А ми заждалися! — Фролов тряс руку Агєєва. — Молодець, що повернулися, товаришу боцман. І, бачу, з подвійним результатом… — украй здивований, він глянув на жінку.
— Поклич командира! — швидко сказав Агєєв, і сам не пізнав свого неначе простудженого голосу.
Жінка поруч з ним чекала нерухомо. Вона і не передчуває свого щастя! Льотчик чекав теж — у спокійній, невимушеній позі.
ebooksa