— Ви це до чого?
— А до того, що татусь через свою малосвідомість завжди мені говорив: «Хоч і англійці, видно, не ті стали і мир у нас з ними, а все-таки потрібне пильне око». А потім бувало додасть: «З ведмедем дружись, а за сокиру держись». Це у нас таке прислів"я є.
— Розумне прислів"я, старшина.
— І проти цього льотчика я хоч нічого й не маю, але прийшла мені дивна думка.
— Яка думка? — насторожився Медведєв.
— Здається мені, що він у чужій одежі ходить. Не бачили, як він хусточку мимо кишені сунув? Наче до цього одягу не звик.
Медведєв стурбовано провів рукою по обличчю.
— Фантазуєте, боцмане. Дивні у вас думки…
— Точно, товаришу командир. Мені після всіх цих походів скоро зелені чорти почнуть ввижатися. Дозвольте іти відпочити?
— Ідіть… А втім, стривайте, боцмане. Агєєв зупинився.
— Хоч і дивні у вас думки, а все-таки береженого й бог береже. Так же, правда, татусь ваш говорив? Звичайно, краще б зовсім цих сторонніх тут не було. Але коли вже вони тут, то й справді треба до них бути якнайближче. Тільки без нав"язливості, боцмане… Ви Фролову наказали, щоб він також стежив за О"Греді?
— Так точно, сказав.
— Тоді зараз вам відпочити можна… До речі, не знаєте, що ця жінка там кроїла?
— Новий костюм підганяє. У мене зайва матроська роба була — ще давно морем сюди цілий морський чемодан прибило… Я їй і запропонував. Гидко їй в цьому халаті…
Вони повернулися до кубрика. Жінка знову запобігливо схопилася. Почекавши, шмигнула до виходу з темним згортком під пахвою.
— Хотів вас попередити, — сказав Медведєв, — до краю площадки підходити не можна, можуть побачити знизу.
— Гаразд, — слабким голосом сказала Маруся.
— Вогню засвічувати не можна. У вас є сірники?
— У мене немає сірників. Я не буду запалювати вогню.
Агєєв ліг, зігнувшись у кутку під плащ-палаткою. Маруся почекала, ніби хотіла сказати щось… Зітхнула уривчасто, зникла за дверима.
ebooksa